Якось один мій італійський колега переповідав мені слова американського військового інструктора, якій той висказав після чергового етапу спільних навчань: «я б не хотів навчати росіян, або скажімо, китайців» - казав він. «А якщо навчатиму, то нізащо не хотів би потім опинитися з ними в бойових умовах. Вони абсолютно не розуміють, чого я він них хочу. Коли вони виконують мої накази, я не можу передбачити результат. Це жахливо: ніколи не знаєш, що вони утнуть наступної миті. І не тому, що вони не розуміють моїх наказів, а тому, що вони розуміють їхню ціль якось по-своєму. Бо в нас різна культурна база. Єдине, що вони точно виконають – то наказ героїчно померти. Але навіщо це мені?»
Тоді – майже 20 років тому – це здавалося нам сумнівним жартом на військову тему. Але з часом його слова про «різницю культурної бази» набули окремого сенсу.
Мілітарна культура, як жодна інша галузь людської діяльності, є яскравим відображенням розуміння справедливості в конкретному культурному середовищі. Справедливість, як спосіб регулювання суспільних відносин, моральна санкція спільного життя людей з різними інтересами, етичний знаменник всіх відносин між людьми, мотивація розподілу соціальних і матеріальних благ, а також як спосіб вдосконалення кооперації для врівноваження конфліктів, - різним чином трактується в різних культурах.
Якщо правова категорія справедливості багато в чому уніфікована, а соціально-політична прагне до уніфікації (у всякому разі, на рівні декларацій), то філософсько – етичні відмінності в розумінні справедливості цілком кардинальні. Ці відмінності визначають соціальну поведінку людей. І вони настільки сильні і глибокі, що патерни, властиві одній культурі, не спостерігаються в груповій поведінці іншої. А значить, і методи соціального управління повинні бути різні в різних суспільствах.
Це важливо, як з точки зору розуміння відмінностей мілітарної культури в різних суспільствах, так і для правильного вибору методів управління військами, зокрема, тактичними підрозділами.
Умовно і дуже грубо можна виділити дві основні концепції справедливості, які легко відрізняються в сучасному суспільстві.
Для культури російського суспільства і ареалу «руського миру» справедливість має архаїчний сенс «встановленої гармонії», що є тотожною від початку існуючому, але «збуреному» стану загального достатку і рівності, заснованого на неписаному, але непорушному суспільному договорі.
Що цікаво, в традиційній масовій свідомості це формулюється максимою «домовленість дорожче за гроші». Тобто, справедливість - це розподіл результатів відповідно до попередньої угоди.
Це розуміння з одного боку визначає абсолютну, а іноді й «випереджувальну» лояльність будь-якій вищий влади, бо вона, без сумніву, є частиною «гармонії і порядку», встановленого в «договорі». Однак у той же час, культивує бездіяльність, соціальну апатію і утриманство. Який сенс докладати зусилля, якщо від тебе нічого не залежить, і твої зусилля ні до чого не приведуть, - все встановлено «договором» , ані змінити, ані навіть осмислити який (в силу його «ідеальності» і сакральності) ти не в змозі.
При цьому, випадково опинившись вигодонабувачем вдалого договору, або навіть уклавши шахрайський договір, ти можеш наполягати на виконанні його умов, і отримати переваги, скористатися незаслуженими благами, не піддаючись соціальному осуду. У фольклорі, наприклад, казках про щуку, про Ємелю і пічку, вершки і корінці, це розуміння справедливості різнобічно і широко представлено.
Важливо зрозуміти, що лінь, прагнення до халяви, утриманство, неробство - це не суспільні вади, а соціально схвалювані прояви прагнення до архаїчної моделі справедливості. У той же час, російську людину легко шантажувати одного разу, навіть випадково, даною обіцянкою. У його «світі ідеальної справедливості» немає цінностей, є тільки «принципи», які він погано розуміє, але якими він «не може поступатися».
У такому світі людина втрачає суб'єктність, і з ентузіазмом приймає цю роль. У цій, так званій ретрибутивній (або урівнюючий) концепції справедливості, гідність окремої людини не береться до уваги. Отже, поняття честі, тісно пов'язане з гідністю також не розглядається.
Як це допомагає в бою? Людина, вихована в концепції ретрибутивної справедливості, добре вміє забезпечувати виконання наказу, зокрема, «стояти на смерть», не обговорює наказів, витривала і терпляча, бездушно ставиться до масових жертв, і легко готова до безглуздих подвигів без розумної мотивації, легко впадає в афект і може завдати істотних втрат, не шкодуючи ні своїх, ні чужих. Управління такими підрозділами вимагає жорсткості, що межує з самодурством, вони поважають абсурдні розпорядження, цінують показні прояви простоти і панібратства, масові нагородження заохочуються, а у випадках паніки найкраще допомагають масові репресії.
Для західного, в першу чергу – англосаксонського світу, справедливість розуміється як ідеал, якого необхідно прагнути. У цьому випадку справедливість розуміється як розподіл результатів діяльності відповідно до зусиль, що їх було докладено в процесі його досягнення. Таке розуміння вимагає постійного докладання зусиль, розвитку суспільних комунікацій, безперервного прогресу. Важливо, що поняття рівності тут теж присутнє, і є важливим: члени суспільства рівні як співзасновники соціального простору. Однак, таке поняття справедливості легітимізує нерівність розподілу результатів спільної діяльності.
У цьому світі напружених соціальних комунікацій і безперервного прогресу стають важливими цінності, а роль кожної окремої людини зростає. Разом з тим зростає і відповідальність за прийняття і реалізацію колективних рішень. Така концепція справедливості називається дистрибутивною. У ній поняття гідності відіграє визначальну роль. Таким чином, поняття честі опиняється в центрі уваги.
Людина, що мислить категоріями дистрибутивної справедливості, розуміє і виконує щонайкраще тільки зрозумілі накази. При цьому, в ідеалі, має бути ясна і перспектива, і мета. Цінує ієрархію і відкидає панібратство. Швидко вчиться, але цінує час і зусилля, витрачені на навчання, а тому вимоглива до кваліфікації та умов застосування бойових навичок. Чутлива до втрат. Недостатньо цінує матеріально-технічні ресурси - запросто може пожертвувати ними заради шансу збереження особового складу. Володіє значним інтелектуальним ресурсом - може запропонувати спосіб вирішення бойової задачі з найменшими втратами. Масові нагородження не схвалюються. Найкращим засобом профілактики паніки є демонстративна коректність і ввічливість у стосунках з особовим складом в критичних ситуаціях.
В принципі, у світі існує ще кілька уживаних концепцій справедливості. Наприклад, комплексне, релігійне поняття справедливості як повинності, спрямованої на рівновагу прав і обов'язків, в арабському (переважно, ісламському) світі. Або, можна відзначити ще один цікавий і важливий, але мало поширений у нас випадок азіатської, особливо східноазійської культури. Де поняття справедливості включає соціальний статус роду і поняття позачасового присуду - карми. Розподіл результатів діяльності і сама діяльність там розглядаються в контексті історичного існування роду і родової честі. Але навряд чи цей досвід стане нам у нагоді саме сьогодні.
Отже, якщо честь - це суспільно визначувана моральна гідність, яка визначається за відповідністю категоріям справедливості, то військова честь - це відповідність поняттями справедливості в умовах суттєвих соціальних обмежень. Тому, беручи до уваги специфіку розуміння справедливості в «руському мирі», не варто дивуватися особливостям «російської офіцерської честі».
Вони не безчесні, це - «гібридне» розуміння честі, базоване на особливостях національного культурного середовища, та сформованих традиціях соціальних відносин.
Наше завдання - не просто правильно зрозуміти й оцінити це явище, але використовувати слабкі місця у світогляді противника для маніпулювання ним.
Але головне - приводити національну мілітарну культуру у відповідність з прийнятими і поширеними в нашому суспільстві уявленнями про честь, гідність і справедливість, які радикально відрізняються від цінностей « руського миру».
(опубліковано: "Миротворець", №3, 2016, сс.38-39)
Немає коментарів:
Дописати коментар