суботу, 16 січня 2016 р.

Кривавий Тигр проти Золотого Лева. Історія Тамільського спротиву в контексті деколонізації

Історія імперії для романтика – це історія нескінченних подорожей і несподіваних відкриттів. Для солдата імперська колонізація – це історія виснаження, крові і ненависті. Для цинічного прагматика історія колонізації – це історія розподілу індустріалізаційного і модернізаційного ресурсу.
Які зміни при цьому відбуваються з «соціальним ресурсом», як перемелюються долі окремих людей, спільнот, а іноді і цілих націй – залежить від цінностей, які панують у суспільствах, що потрапили у жорна імперії, та від зміни цінностей, динаміки соціального капіталу самої імперської нації.
Отже, будь-яка «колоніальна» історія – це історія складна, з багатьма гравцями, яка відбувається в складному і тривалому історичному контексті. І її не можна інтерпретувати в примітивних, спрощених поняттях – висновки будуть спотворені, а історичні наслідки для недолугих інтерпретаторів – невідворотно негативні.

Ресурсна безпека та соціальна стабільність: проблеми колоніального управління
В 1845-55 Британська Імперія почала активно завозити дешеву робочу силу з Південної Індії з метою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, в першу чергу – чаю і найвідомішої на той час цейлонської кави. Цією робочою силою були переважно таміли з прикордонного з Цейлоном південно-індійського штату Таміл-Наду. Це сприяло зростанню кількості етнічних тамілів на Цейлоні.
карта колоніальної території Південної Індії та Цейлону, видавництва Baldwin and Cradock, Лондон, вересень 1831
Етнічні таміли на Цейлоні були історично представлені «народом Ілам», якій складається з кількох регіональних груп: західних «тамілів Негомбо», істотно асимільованих сингалезькою більшістю, східних тамілів (колишнього князівства Ваннімайї - сучасних округів Баттікалоа і Ампара), та північних тамілів «царства Джафна». Суттєвий приплив індійських тамілів забезпечив зростання кількості цієї етнічної групи на Цейлоні майже до чверті населення на тлі інших груп – сингалезів, ларакалла (маврів), бюргерів (нащадків європейців), та веддів.
розподіл населення Шрі-Ланки за етнічною ознакою
Великобританія дбала про сталість ресурсного забезпечення метрополії, ретельно підтримуючи політичну і соціальну стабільність колоній. Так, в 1833 колонізатори створили Законодавчу Раду Британського Цейлону, де об’єднали сингалезьку і тамільську спільноти, надавши також представництво бюргерам. Громади обирали рівну кількість своїх представників в Законодавчу Раду, що інтерпретувалося як «соціальне представництво». Загальна кількість законодавців-представників тубільців дорівнювала кількості представників колоніальної адміністрації, і всі вони разом мали дорадчі функції при губернаторі Британського Цейлону. При такому порядку ніякої соціальної напруженості не спостерігалося, аж до введення загального виборчого права в 1931.
розподіл тамільського населення Шрі-Ланки
Тамільська меншість, яка користувалася постійною підтримкою колоніальної адміністрації, розцінила загальне представництво як зменшення свого політичного впливу. Це викликало перші політичні проблеми, які було вирішено через Конституційну комісію міністра Соулбері. Її поправки передбачали необхідність 2/3 голосів для ухвалення рішення Парламенту, що підвищувало роль етнічних і політичних меншин в Парламенті.

Деколонізація: рівність vs. різноманіття
Однак, мир у спотвореному колоніальними стосунками ланкійському суспільстві існував недовго. Після отримання незалежності в 1948, Парламент ухвалює закон «Про громадянство», відповідно до якого тамілам індійського походження у громадянстві відмовлено. Намагання не лише тамільської, але й сингальської опозиції оспорити у судовому порядку та відмінити цей закон були безуспішні.
Користуючись отриманими електоральними перевагами, парламентська більшість у 1956 ухвалює акт «Тільки сингальський», відповідно до якого єдиною офіційною мовою стає сингальська. Країною поширюється хвиля страйків. А в 1958 після кількох провокацій в країні розпочинаються анти-тамільські погроми. В результаті серії погромів 22-27 травня і 1-2 червня 1958 було вбито від 300 до 1500 осіб, а ще більше 3000 стали біженцями.
Вже наступного року було започатковано так звану «програму переселення» - керовану урядом програму розселення сингальських фермерів на малонаселених землях етнічних тамілів у східних провінціях. Це викликало потужні соціальні протести у зв’язку з примусових захопленням земель і відторгненням прав власності корінних мешканців.
В 1972 було відмінено поправки «конституції Соулбері», які захищали права національних меншин. А одразу після цього було розпочато «політику стандартизації», спрямовану нібито на виправлення спотворень колоніальної національної політики. Британська колоніальна адміністрація закріплювала певні економічні, політичні і соціальні права для національних меншин, в першу чергу – для тамілів, які були ключовим трудовим ресурсом. Це були, зокрема, певні квоти на володіння власністю і землею, на навчання, на представництво в місцевій і центральній і владі. Тепер всього цього не було. «Політика стандартизації» призвела до суттєвої поразки в громадянських правах тамільської меншості, значного зростання безробіття, фактичної втрати права на освіту, власність, наслідування тощо.
Водночас, із набуттям незалежності всередині національних меншин колишніх колоній значно активізувалася діяльність як релігійних місій різноманітних протестантів, переважно з США, так і «місіонерів» комуністичної ідеї з СРСР. Відповіддю на ці впливи на тлі реального утискання прав, стало пробудження національної свідомості тамілів, активно підтримуваної Індією.
В 1973 парламентська тамільська Федеральна партія, частина Тамільського Конгресу – політичної партії, яка існувала ще за часів панування Британії, вирішує вимагати створення окремої тамільської держави. Шляхом політичного об’єднання, в 1975 було створено Тамільський об’єднаний визвольний фронт (TULF), якій було спрямовано на побудову національної держави. І хоча цю ідею підтримували далеко не всі таміли, і не всі політичні партії тамільського походження, це викликало хвилю незадоволення сингальської більшості.
Зокрема, 12 серпня 1977, після прийняття політичної резолюції коаліцією тамільських партій про створення та цілі TULF, новим прем’єр-міністром (і майбутнім президентом) Шрі-Ланки Дж.Р. Жауварденом було спровоковано погроми керівництва, членів та прихильників Партії Свободи, партії Соціальної Рівності, Народно-Демократичної партії, та Комуністичної партії Шрі-Ланки. Під час погромів було знищено майно та власність більше 9000 родин, більше 300 осіб було вбито, і до 1300 осіб поранено.
Приблизно в цей час – в 1976-1977 – з’являються повідомлення про створення радикальних загонів спротиву «Тигри визволення Таміл Іламу» (LTTE), як відповіді на насилля з боку більшості, керованої і схваленої урядом. Так 30 років політичної боротьби призвели до появи радикального бойового угруповання.
офіційний прапор "Тигрів визволення Таміл Іламу"
Насилля продовжувалося й надалі. Наступний великий виплеск стався у 1981, коли у відповідь на вбивство тамільськими радикалами сингальського поліцейського, в період з 31 травня до 2 червня «народні ополченці» за підтримки поліції громили тамільські райони на півночі країні. В ході цих погромів було зруйновано індуїстський храм, офіс TULF та редакцію партійної тамільської газети, зруйновано або спотворено до десятка релігійних і світських статуй, а також спалено публічну бібліотеку Джафни – одну з найбільших на той час бібліотек в Азії, яка налічувала більше 97 тисяч книг і манускриптів. За актами вандалізму як мінімум спостерігали кілька офіцерів поліції та служби безпеки, а також два міністри.

Для тамілів демонстративний вандалізм і спалення бібліотеки виявилися символами духовного насилля з боку екстремістської більшості, що сприяло їхній мобілізації і радикалізації. Маловідомі і нечисленні загони «Тигрів» швидко нарощують кількість і якість, переважно завдяки штучно виштовханій із соціуму тамільській молоді.

Війна як історія поразки: від народного спротиву до міжнародного тероризму
Війна фактично розпочалася 23 липня 1983, у так званий «чорний вівторок», коли бойовики LTTE здійснили терористичну атаку на конвой урядових військ поблизу м. Джафна, вбивши 15 військових. У відповідь в країні вже наступного дня розпочалася хвиля насилля. «народні ополченці», дуже часто очолювані кримінальними авторитетами, вбивали тамілів, спалювали їхні помешкання і майно. Перші два дня уряд фактично не діяв, потураючи погромникам, а часом і сприяючи масовим вбивствам тамілів в тюрмах, гуртожитках, казармах і навіть лікарнях. При цьому не можна сказати, що сингали однодушно підтримали дії погромників – масового фіксувалися випадки рятування тамілів, за що чимало сингалів було вбито і покалічено.
погроми в Борелі, 1983

Протягом трьох днів загинуло до 3 тисяч осіб. За два дні за допомогою армії, поліції, а також масового запровадження комендантської години, ситуацію вдалося взяти під контроль, але насилля як соціальне явище контролювати вже було неможливим.
Ці події призвели до так званої «Першої Іламської війни», яка тривала до 29 липня 1987. Протягом 1983-1985 армія Шрі-Ланки доволі успішно проводила операції проти повстанців, і після провалу переговорів в Бутані 1985 року з політичного врегулювання, на початку 1987 оточила «Тигрів» у північній частині острова у м. Джафна. Розв’язка здавалася близькою, але тут у гру вступила Індія. Під тиском 60 мільйонної тамільської громади, прем’єр-міністр Раджив Ганді відправив на допомогу оточеним і приреченим на знищення тамілам флотилію. Після блокування морської допомоги Шрі-Ланкійським флотом, було розроблено і реалізовано повітрянодесантну місію «Операція Пумалай» з доставки оточеним допомоги.
переговори в Тімпу, Бутан, 1985
Після втручання Індії, уряд Шрі-Ланки погодився на припинення військової операції і введення індійського військового контингенту. Перемир’я тривало три роки. Цей час «Тигри» використали для нарощування потужності, пошуків міжнародної підтримки та військового налагоджування. В цей час свої інтереси в цьому конфлікті активніше став проявляти і СРСР, постачаючи бойовикам озброєння через Китай і КНДР.
Цікаво, що зрештою індійський контингент також втягнувся в бойове протистояння з LTTE - в цих боях вони втратили до 1300 вбитими і більше 4,5 тисяч пораненими. Такою виявилася ціна підтримки сепаратистського руху на його початку.
«Тигри», за підтримки заляканого сингальською більшістю населення, контролювали більше 15 тисяч квадратних кілометрів території - майже всі північні і східні провінції Шрі-Ланки. В лавах LTTE нараховувалося від 8 до 15 тисяч бойовиків, добре озброєних стрілецькою зброєю, переносними протитанковими комплексами, артилерією, в тому числі і РСЗО, кількома танками та десятками бронетранспортерів, а також засобами ППО переважно радянського виробництва. Це єдина в історії повстанська армія, яка мала власні військово-повітряні і військово-морські сили.
"морські тигри" під час військового параду
бронетехніка "тигрів"
тренувальний табір LTTE в Індії
Вже в середині 1990-х LTTE розподілялася на політичне крило та військовий сектор. До політичного крила угруповання входили політична партія «Народний фронт тигрів визволення Таміл Ілама», радіостанція «Голос Тигрів», організація економічного розвитку, власний банк, та спортивна організація. Відділення LTTE існували в п’яти країнах. Військовий сектор складався з регулярної сухопутної армії, мережі партизанських загонів, розвідки, військово-морських та військово-повітряних сил, а також організації «Чорні тигри» - підрозділу терористів-смертників.
поліцейські сили LTTE
жіночий підрозділ LTTE Malathi
військово-повітряні сили LTTE
військово-морські сили LTTE
Період з 1990 до 1994, після виведення індійського контингенту, має назву «Другої Іламської війни» і характеризується поширенням застосування терористичних методів боротьби. Зокрема, було вбито прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді, якій свого часу врятував LTTE, командуючого ВМФ Шрі-Ланки К. Фернандо, президента Шрі-Ланки Р. Премадаса та інших політичних і громадських діячів.

Водночас, в період 1990-1999 спостерігається певна еволюція практик повстанського руху: свої постійно зростаючи фінансові потреби «Тигри» починають задовольняти за допомогою торгівлі зброєю та наркотиками. Деякі спостерігачі пов’язують це з втручанням Росії в конфлікт, зокрема, з початком постачання нелегальних озброєнь та інших товарів через «сірі» зони в Таджикистані, Придністров’ї та Абхазії. Американські фінансові аналітики оцінюють прибутки від нелегальної діяльності LTTE в 18-22 мільйоні доларів на тиждень, що разом із 10-14 мільйонами щомісяця, які отримувалися у вигляді благодійних внесків, вистачало на забезпечення військової і політичної діяльності в умовах сталої підтримки місцевого населення.
результат терористичної атаки на Temple of Tooth bombing, Kandy, 25 січня 1998
Після 100-денного перемир’я 1994 року, вже в 1995 війна продовжилася: насичені ПЗРК російського виробництва та грошима кримінального походження, LTTE розпочало «Третю Іламську війну», яка була спрямована на те, щоб закрити небо над сепаратистським регіонами («не літайте в нашому небі»). До 2002 «Тигри» провели кілька масштабних операцій і кривавих терактів, у відповідь на які урядові сили не спромоглися на суттєві успіхи. Поліцейські обмежувалися взяттям заручників, подальшим посиленням режиму та утисками тамільської меншини. Це, звичайно, призводило до подальшої радикалізації.
результат атаки "тигрів" на авіабазу Katunayake 23 липня 2001
В цей час спостерігається масштабний примусовий призов жінок та дітей до лав LTTE. Наприклад, на період 2000-2001 у складі їхніх загонів нараховувалося 5794 дитини-солдата. Також масового характеру набувають випадки застосування терористів-смертників. Все це набуває широкого розголосу і сприяє погіршенню міжнародної репутації LTTE.
дитячі загони LTTE
"юний тигр"
У 2002 за посередництва спеціального представника Норвегії Еріка Столхайма, між урядом та LTTE було укладено перемир’я з метою проведення переговорів про політичне врегулювання. Не можна стверджувати, що війна закінчилася, але концентрація насилля зменшилася настільки, що стало можливим робити політичні кроки.
За цей час, завдяки зовнішньополітичному тиску США та Китаю, а також внутрішньополітичним угодам основних сил, уряд спромігся істотним чином змінити політику стосовно етнічних меншин в країні. Зокрема, було скасовано сегрегаційні норми стосовно мови, відновлено соціальні, економічні і політичні права меншин.
Це змінило розподіл ресурсу в цьому конфлікті. Зокрема, соціальна база LTTE почала стрімко танути. Для тамілів відкрилися можливості інтегруватися в суспільство. І якщо раніше урядові війська проводили спецоперації і «зачистки», під час яких брали заручників з метою примусити тамільську молодь покинути угруповання бойовиків, то тепер вже «Тигри» почали брати тамільські родини в заручники, щоб примусити молодь воювати за них. Якщо в 1985-1995 від 45 до 60% бойовиків складали діти і підлітки віком від 14 до 17 років, то вже в 2002-2006 таких було менше 20%.
Змінювалася і глобальна кон’юнктура – критично знизився рівень міжнародної підтримки терористів. Раніше він забезпечувався діаспорою та лівими політичними організаціями, які підтримували імідж «благородних борців за свободу проти жорстокого уряду, які не чіпають іноземців».
Однак, в 2005-2006 році відбулося кілька терактів, на думку деяких спостерігачів – добре спланованих провокацій, внаслідок яких постраждало кілька іноземців (наприклад, пакистанські дипломати). Принаймні така інформація поширювалася багатьма ЗМІ, не зважаючи на те, що офіційні особи LTTE це активно спростовували. Це призвело до того, що у 2006 – 2009 більшість країн визнали LTTE терористичною організацією, їхні політичні закордонні представництва було закрито, а потоки допомоги грошима і зброєю значним чином припинилися.
результат терористичної атаки, 2008
Крім того, на початку 2000-х потужним гравцем в регіоні позиціонував себе Китай. Китайські бізнесмени і політики, зрозумівши економічне і військово-політичне значення острова, потужно, але без галасу увійшли до всіх рівнів конфлікту: домовилися з американськими партнерами про розподіл зон контролю безпеки в Індійському океані, допомогли Індії залишити цей конфлікт, від участі в якому індійські політики і суспільство вже давно втомилися, швидко призупинили небезпечні вантажі зі зброєю з боку свого сателіту КНДР, та знайшли зрозумілі методи впливу на російських контрабандистів.
Обмеження ресурсної бази - соціальної і матеріальної – зрештою і призвело до занепаду LTTE. Але «Тигри» про це ще не знали.
Після серії терактів 2006-2008 та постійних хаотичних зіткнень на півночі на сході країни, увечері 2 січня 2009 уряд Шрі-Ланки оголосив про припинення перемир’я. Це була «Четверта Іламська війна», остання. Вже 14 січня було взято Джафну, а 25 січня - останній опорний пункт бойовиків – м. Муллаіттіву. В середині квітня залишки бойовиків було оточено, вони запросили чергового перемир’я, але уряд відмовив.
армійські загони Шрі-Ланки

Нарешті 17 травня 2009 «Тигри визволення Таміл Ілама» офіційно визнали свою поразку у війні. Наступного дня їхній лідер - легендарний Велупіллаї Прабхакаран був вбитий при спробі вирватися з оточення. Урядовим військам здалися 11664 бойовика, серед них було 500 дітей та підлітків. Протягом року лідерів та активістів «Тигрів» продовжували заарештовувати по всьому світу.
тіло вбитого лідера LTTE Велупіллаї Прабхакарана, 18 травня 2009

Чужа війна: підсумки та уроки
Загалом, збройна боротьба з LTTE, яку у світовій історії збройних конфліктів розглядають як громадянську війну, тривала 26 років - з 23 липня 1983 до 18 травня 2009, з них більше 15 років – в активних бойових протистояннях. Жертвами цієї війни стали 23,5 тисячі військовослужбовців і поліцейських, від 27 до 29 тисяч бійців «Тигрів», та від 60 до 65 тисяч мирних мешканців. Біженців і внутрішніх переселенців налічується від 750 тисяч до 1,3 мільйона осіб.
За період бойових дій урядова армія втратила 53 повітряних судна: п’ять винищувачів (чотири ізраїльського виробництва IAI Kfir і один англійський J-7), три бомбардувальника українського виробництва МіГ-27, сім легких штурмовиків (два аргентинських IA-58, п’ять італійських SF-260), десять транспортних літаків (три українського виробництва АН-24, АН-26 та АН-32, два англійських HS-748, три китайських Y-12, та два Y-8), чотири літаки-розвідники китайського виробництва К-8, дев’ять бойових гелікоптерів Мі-24 українського та російського виробництва, 15 транспортних і багатоцільових гелікоптерів (5 українських Мі-17 та 10 італійських Bell-212). З них 6 літаків і 2 гелікоптери було знищено на літовищі під час атаки на базу Катанаїке, інші – за допомогою ПЗРК «Стріла-2». Також урядові Військово-морські сили втратили близько 50 плавзасобів: два патрульних судна, 16 сторожових катерів, 3 десантних катери, а також до 30 допоміжних суден різного каботажу.
збитий літак ВПС LTTE
Дуже нерівномірні і нерівнозначні чотири «дії» цієї війни (чотири «Іламські війни») визначаються не військово-технічними чинниками, а соціальними факторами, розподілами зовнішньополітичних і внутрішньополітичних рушійних сил. Отже перемоги і поразки в цьому тривалому конфлікті не є функцією військових тактик і стратегій.
Війна закінчилася лише тоді, коли були задіяні соціальні інструменти. Воєнна безпека є похідною безпеки соціальної, економічної і політичної, причому такої, що розглядається в багатовимірному, взаємопов’язаному, динамічному глобальному контексті. Це виглядає складно, але інший, спрощувальний підхід майже завжди призводить до війни. Іноді – до нескінченної.
На сьогодні кількість тамілів складає 11,5% населення Шрі-Ланки при 74,8% сингалів. Вони переважно воліють жити у суспільстві рівних можливостей, поза етнічними маркерами. Не можна сказати, що радикальні чи сепаратистські настрої зовсім зникли (в північних заболочених джунглях досі бродять кілька десятків озброєних представників нової Народно-визвольної Армії - PLA), але соціальна напруга істотно зменшилася, суттєво перемістилася в політичну і економічну царину.
Історія «Тигрів визволення Таміл Ілама» є однією з найцікавіших і найкривавіших історій ХХ століття, в якій переплелися інтереси найбільших глобальних гравців – Британської і радянської імперій, США, Китаю та Індії на різних етапах їхнього розвитку.
Це історія, зрештою, про те, що найнебезпечнішим спадком колоніалізму є колоніальне мислення. Основною рушійною силою тамільського радикалізму стало прагнення деколонізації сингальської більшості в незалежному Цейлоні, для втілення якого було обрано найгірші колоніальні інструменти – насильство, сегрегацію, позбавлення прав і свобод за етнічною ознакою.
табір тамільських біженців, 2011
Після стодвадцятирічного періоду колоніального панування Британії, суспільству Шрі-Ланки знадобилося п’ятдесят років, щоб позбавитися від колоніального спадку у суспільній свідомості – зневаги до «іншого», тотальної недовіри, агресії, як універсальної відповіді на зовнішній виклик, маркування «свій-чужий» за ознаками «крові і ґрунту». За це вони заплатили двадцятьма шістьма роками війни, ста двадцятьма тисячами загиблих, приблизно мільйоном біженців, колосальними матеріальними втратами. Ця війна закінчилася докорінною зміною суспільства. Або зміна суспільства зробила можливим його виживання в цій війні.
Сенс висновків полягає не в підсумках, а в уроках. Щоб не повторювати рутинні помилки, нам є сенс придивлятися до чужого досвіду. Бо будь-яка справжня історія цікава тим, що вона не має закінчення…