Аббуд аль-Джабірі, «Повернення»

 

Повернення

 

Щось всередині клякне,

Коли я намагаюся зняти твій портрет зі стіни.

Чи я боюся потрапити рукою в простір

Фотографії і розбудити картинку?

Чи мені знадобиться ніж, щоб зішкрябати залишки твого обличчя?

А твоя сорочка?

А склянка, з якої ти зробила останній ковток?

А якщо я захочу допити твоє останнє питво з надбитої чашки?

Чи зваблюся запахом твоєї сорочки,

Чи ароматом твоїх парфумів, що залишився на стіні над ліжком?

А що, як портрет посміхнеться,

Коли мої пальці наблизяться до твого обличчя?

Чи я цілуватиму стіну,

Знімаючи твого портрета?

Чому я не можу бути так само мудрим,

Як простий вуличний фотограф,

І покласти цю фотографію під скло та поставити в рамку?

Чому я маю витратити ціле життя

И щодня стирати до крові пальці,

Щоб оживити картину,

Яку я не можу прибрати

Зі стіни…?

 

غــفــــران

 

ثمة مايظل ملتصقا

حين أخلع الصورة عن الجدار

ماذا لو أنني أحكمت

ادخال اصابعي

في الهواء النائم تحت ورق الصورة ...؟

أكنت ساحتاج الى شفرة

لأحكّ بقايا وجهها

وبعض تفاصيل قميصها

وشظايا من الكأس

التي كانت تحاول أن تشرب منها .....؟

وماذا

لو اشتهيت أن أشرب

قليلا مما تركت في الكأس....؟

وأغوتني بقايا القميص

لأشم ما تبقى من عطرها على الجدار ...؟

وماذا لو ابتسمت

حين تقترب اصابعي

من شفتيها ....؟

هل كانتا تقبلان الجدار

ساعة فكرت بأن أخلع صورتها....

ولماذا

لم التقط الحكمة

من صمت الرسّام

وأضع صورتها في اطار ....؟

اكنت سأحتاج

الى كلّ هذا العمر

اجرح كل يوم اصابعي

وأرمم بدمي

بقايا صورة

لم أحسن خلعها

... وجدار ...........؟