четвер, 26 грудня 2013 р.

Few worlds on system security: small nuclear reactor in my garden

Technology of creation of little and plenty reliable reactors appeared at the beginning of 80th.
At the end of 1985 in International Institute of Applied Systems Analysis a strategy of development of energy was discussed, taking into account the increasing role of little reactors. Probability of setting of little reactors was examined literally in every garden.
But discussion went on an unexpected way: an optimal method of the use of little reactors is an association of them in the distributed network. In this case the efficiency of production of energy is increasing, increases security against interruptions, possibility of distribution of energy is increasing substantially.
However experts on the risks analysis pulled out few strong objections. Security analysis shows: geographically distributed and interconnected network of small nuclear reactor (even absolutely safe) is the source of fatal systemic risk. Risk measure in this case not depends of safety of one reactor, but is the function of network complexity and quality of network management. It was shown that even small lapse may leads to collapse of whole network with unpredictable consequences.
Then the idea of the use of little reactors was successfully buried.

Now this “great idea” based on technological achievements of middle of 80th is regenerated again:
 Well… are you still ready to construct a personal safe “small modular reactor” in your garden?

неділя, 22 грудня 2013 р.

Can we measure an ethical component in risk perception and disaster preparedness practices?

Intensity of impacts of natural disasters is increasing with climate and ecological changes spread. Frequency of disasters is increasing, and recurrence of catastrophes characterizing by essential spatial heterogeneity. Distribution of losses is fundamentally non-linear and reflects complex interrelation of natural, social and environmental factor in the changing world on multi scale range. We faced with new types of risks, which require a comprehensive security concept.

We need quantitatively estimate a social factors influence to disaster damage. It will be scientific support for decision making in disaster relief and preparedness, built on responsible, ethical base, taking into account human dimension.

***
For period 1960 – 2012 in Ukraine 894 natural disasters were selected and analyzed. General trends have been detected; period 1991 – 2010 was selected for detailed analysis as the period with the most reliable statistics validated by satellite. Socio-economical data has been analyzed on the sample of 42 disasters, including 11 most affecting events. List of major disasters includes 6 floods, 3 storms, 1 cold wave, and 1 epidemic. Total losses of most affecting events is about 1,64 billions of EURO, 2.698.797 persons were affected, and 368 people were killed. Analysis was aimed to influence of risk perception to the damage function.
The distribution presented is demonstrates essential increasing of disaster frequency, as well as the data analyzed shows the increasing of the direct losses. Losses increasing connected both with registered increasing of frequency and intensity of disasters, and with increasing of the damaged infrastructure cost. To analyze damage distribution in the context of economic development the Index of Damage (IoD) was calculated.
This index was calculated using evident algorithm: direct losses related to per capita GDP.
The distribution presented demonstrates that relative natural disasters damage (calculated per 1000 km2) during 1990 is slightly increasing, which is probably connected with impact of climate change. Common trend in world and Europe demonstrates decreasing of IoD, which connected with economic grows (increasing of economic sustainability toward catastrophic events) and successful implementation of risk management strategies. At the same time on the territory of Ukraine since 1980’s and especially since 1990’s IoD is increasing dramatically. It connected with economical degradation and absence of adequate systemic strategies of risk management.
In framework of most common, and most comprehensive case the risk can be presented as the superposition of interrelated distribution function and damage function. Distribution function is more “physical” and describes an impact of expanded disaster; damage function describes distribution of damaged assets: infrastructure, people, natural features, etc.
Basing on the prospect theory  and decision making under uncertainty on cognitive bias and handling of risk, we propose to modify a damage function. Modified damage function includes an awareness function, which is the superposition of risk perception function and function of education and log-term experience.
Disaster data were analyzed using modified kernel-based nonlinear principal component analysis (KPCA) algorithm. As the result the spatially and temporally regularized distributions with normalized reliability were obtained.
On the figures below presented averaged distribution of affect by education caused by most valuable natural disasters in Ukraine 1991 – 2012.


Unfortunately as it usual in disaster study, the sample is essentially limited: this data is not highly reliable. Average uncertainty is about 14% for disaster statistics, and about 20% for demographic data.
Risk component caused by education (and indirectly age) is closely connected with economic parameters, such as income per capita. Surveys show that these interrelations are varied and significantly heterogeneous spatially and temporally.
On the figures below the smoothed distributions of disasters affect depends of income are presented.



Analysis of available data using equations (3) – (4) demonstrates interconnected influence of education and long-term experience (education function) on one hand, and short-term information on the other hand (risk perception function) to damage function as the measure of vulnerability toward disasters.



As it follow from figure presented, risk perception function is about 9-18% of awareness function depends of education, age, income and social status of people. Also it was estimated that fraction of awareness function in damage function, and so in function of risk is about 21-49%.
It means that no less than 7-11% of direct losses depend of short-term responsible behavior of “information agents”: social activity of experts, scientists, correct discussions on ethical issues in geo-sciences and media. Other 8-10% of losses are connected with level of public and professional education. This area is also should be field of responsibility of geo-scientists.

***
So, cost of systemic education and long-term preparedness work is no less than 10-15 % of total catastrophic losses, and cost of responsible information and policy making is from 8% up to 20% (in case of major disasters).



References
Ermoliev Y., Hordijk L. Global Changes: Facets of Robust Decisions, in. K. Marti, Y. Ermoliev, M. Makowski, G. Pflug, (eds.): Coping with Uncertainty, Modeling and Policy Issues. Springer-Verlag, Berlin, Germany, 2006, pp. 4-28
Lutz, W., and K.C. Samir. 2011. Global human capital: integrating education and population. Science 333:587–592
National Research Council. 2006. Facing hazards and disasters: understanding human dimensions. The National Academies Press, Washington, D.C., USA
Ermoliev Y. and Winterfeldt D. Systemic Risk and Security Management // in: Y. Ermoliev et al. (eds.), Managing Safety of Heterogeneous Systems, Lecture Notes in Economics and Mathematical Systems 658, Springer-Verlag Berlin Heidelberg, 2012, pp.19-49, DOI: 10.1007/978-3-642-22884-1 2
Linnerooth-Bayer, J., R. Mechler, and G. Pflug. 2005. Refocusing disaster aid. Science, 309 (5737): 1044–1046
National report “On Technogenic and Natural Security in Ukraine in 2003”. Kiev., 2004, 435 p.
National report “On Technogenic and Natural Security in Ukraine in 2005”. Kiev., 2006, 375 p.
National report “On Technogenic and Natural Security in Ukraine in 2009”. Kiev., 2010, 252 p.
Kostyuchenko Yu.V., Movchan D.M., Yuschenko M.V. Regional risk analysis based on multisource data statistics of natural disasters // in: Integrated modeling of food, energy and water security management for sustainable social, economic and environmental developments / ed. by Zagorodny A.G., Yermoliev Yu.M. – Kyiv, 2013. –pp.229-238, ISBN 978-966-02-6824-1
World Bank. 2013. Global Economic Prospects, Volume 6, January 2013: Assuring Growth Over the Medium Term, Washington, DC: http://databank.worldbank.org/ddp/home.do?Step=12&id=4&CNO=999
Kahneman, D. and Tversky, A. 2000. eds. Choices, Values, and Frames. Cambridge, U.K.: Cambridge University Press
Tversky, A. and Kahneman, D. 1974. Judgment under uncertainty: Heuristics and biases. Science, 185: 251-284
Frankenberg, E., B. Sikoki, C. Sumantri, W. Suriastini, and D. Thomas. 2013. Education, vulnerability, and resilience after a natural disaster // Ecology and Society 18(2): 16, doi: 10.5751/ES-05377-180216
Huber, P. 1981. Robust statistics. Wiley, New York, New York, USA
Scheolkopf B., Smola A.J., Muller K. Nonlinear component analysis as a kernel eigenvalue problem // Neural Computation, 10, #5, 1998, pp. 1299–1399
State Statistics Service of Ukraine. Demography of Ukraine: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/ds/nas_rik/nas_u/nas_rik_u.html
Kellenberg D.K., Mobarak A.M. Does rising income increase or decrease damage risk from natural disasters? / Journal of Urban Economics, 63 (2008), 788–802, doi:10.1016/j.jue.2007.05.003
Kahn, M.E., 2005. The death toll from natural disasters: The role of income, geography, and institutions. Review of Economics and Statistics 87 (2), 271–284

Варення з кульбабок. Майже Бредбері: математика і Всесвіт

Людське життя має сенс і повноту лише тоді, коли воно - живе, коли воно наповнене радістю осягнення світу, і щастям усвідомлення того, що ти наповнюєш весь світ собою. Це вимагає досягнення нового, постійного пошуку і безперервного навчання. Тому говорити про соціальну роль учителя легко. Тому бачити байдужих і безвідповідальних учителів - боляче. Тому захистити учителя - наш обов'язок.
Наша нація не загинула в духовних пустелях роз’єднання, можливо, тільки завдяки глибокій традиції вчителювання, поваги до освіти і носіїв знань. Кілька століть українці поставляли вчителів декільком європейським імперіям. Повага до цієї професії і врятувала і нас самих.
Разом зі свободою прийшов час особистої відповідальності. І тепер ми не маємо відмовлятися від великих традицій Петра Могили і Григорія Сковороди, але осмислити їх і прийняти на особистому рівні.
По суті, все дуже просто: учитель - це конструктор майбутнього. Його соціальний авторитет має бути беззаперечним. І це, до речі, не має відношення до зарплати. Це має відношення до соціального статусу. Суспільство, в якому звинувачення рядових вчителів в корупції стало для чиновників рутинною пропагандистською процедурою, - на шляху до моральної деградації, до мракобісся і ксенофобії.
Саме учитель формує домінуючу в суспільстві гуманітарну позицію. Учитель формує любов і повагу до своєї культури, як запоруку поваги і уваги до культури інших.
Директором нашої школи був Іван Іванович Койко, невисокий, повненький, з простодушним виразом обличчя і тихою неспішною мовою, в дешевому вічно пом'ятому сірому костюмі з районного універмагу - таким він нам і запам'ятався. Іван Іванович здавався смішною і розсіяною людиною, тому що був людиною доброю. Він не любив бути директором школи, проте любив дітей і білоруську мову. А ще білоруську літературу. І тому ми на уроках читали вірші. Безбожно перекручуючи слова і не замислюючись над сенсом. Іван Іванович спокійно поправляв нас тихим голосом.
Потім наші шляхи розійшлися, а ще через якийсь час я став збирати білоруські книги. Особисті дива відбуваються не відразу - мені було потрібно декілька років, щоб з тихого голосу добродушного учителя мені почулася чарівна музика білоруської мови.
Тепер я чую таку музику в усіх мовах світу. І носії іншої культури для мене, передусім - учні свого Івана Івановича - доброго учителя сільської школи в сірому піджаку. Тому я і не сприймаю оточуючих як ворогів…
Сучасний світ - це світ викликів, а наше життя вимагає активних відповідальних рішень. У будь-якому суспільстві саме учитель формує світогляд суспільства як цілого. У сучасному світі вчитель вчить сприймати світ як простір позитивних дій.
…Математику в нашому селищі вчили погано. Тому що це «нецікаво», «нудно» і «ніколи більше не згодиться». І тоді наша вчителька математики Ірина Чеславівна - висока породиста полька з високою зачіскою і в темному строгому костюмі, організувала математичний гурток. Там ми не вирішували ніяких завдань, не обговорювали, на моє глибоке розчарування теорему Ферма, але виходили в ліс або поле і із здивуванням виявляли, що весь світ пронизаний взаємозв'язками, які можна описати за допомогою числових відношень. Все можна порівняти і виміряти.
Одного разу ми сиділи на задньому дворі школи, під нежарким травневим сонцем і слухали рецепт варення з кульбабок. І я раптом зрозумів, що наука, те, що мені цікаве - це весь світ, все навкруги чекає моєї участі, все навкруги чекає саме мене. Наука - не вирішення абстрактних завдань в тиші лабораторії, а перевлаштування світу, весела гра зі Всесвітом.
Так досі я і живу з цим відчуттям. І доречи, неуспішних з математики у нас в школі більше не було.
І тепер, коли мені треба вирішити якусь суто математичну задачу, я завжди згадую Ірину Чеславівну і варення з кульбаб на задньому дворі нашої старої школи…
Але найголовніше - учитель не лише закладає напрям майбутнього розвитку - вказує шлях до горизонту, але і розставляє знаки на цьому шляху. Учитель формує уявлення про етичну компоненту громадянської місії, діючи в сукупності системи освіти і виховання, особистим прикладом і спираючись на підтримку сім'ї і суспільства.
Коли я виходжу зі свого дослідницького центру, я проходжу повз фонтан, який виготовив для Київської спілки водопостачання відомий інженер і промисловець Олексій Термен. При цьому я згадую не про роль Олексія Термена в розвитку пивоварної справи в Києві, не про його внесок у розвиток водопостачання і комунального опалювання, але про ще одного представника його роду, з яким мені довелося бути знайомим, - про відомого інженера, винахідника електроакустичних приладів - Льва Сергійовича Термена.
Ми, молоді студенти-фізики, впівголосу розповідали один одному, що літній асистент-демонстратор на нашому факультеті це насправді сам Лев Термен - 90-річний винахідник знаменитого терменвокса, електроакустик, розробник перших підслуховуючих пристроїв, перших безпілотників, один із засновників нелінійної акустики, багаторічний в'язень ГУЛАГу і сталінських "шарашек", людина, вітатися за руку з яким вважають за честь наші академіки.
Лев Сергійович Термен готував для нас лабораторну апаратуру, допомагав проводити експерименти, виганяв нас - безпорадних і безруких теоретиків з лабораторій, і був при цьому небагатослівний і доброзичливий. Його авторитет був величезний і незаперечний. На його стороні була історія науки і кривавий досвід історії країни. Ми захоплювалися ним, хоча так і не навчилися працювати руками.
Лев Термен не був нашим викладачем. Він був символом епохи великих звершень і відваги, символом подолання і служіння. Саме тому коли він, сивоволосий, з вітальним жестом руки, в м'якому "оксфордському" піджаку, вкочував візок з демонстраційним устаткуванням в аудиторію, студенти стоячи вітали його появу оплесками. Він не учив нас, але він був вчителем - він вказував напрям до горизонту…
Як і будь-який вчений, я можу довго розповідати про своїх вчителів. Це наша традиція - розмірковувати про те, що ми стоїмо на плечах гігантів. Але саме тому я і не стану цього робити: запорука розвитку науки якраз полягає в запереченні авторитетів, а не в тому, щоб прикривати свої недодумані думки, чужими іменами - цьому врешті-решт навчили мене мої вчителі. Але найголовніше - запорука виживання суспільства і ресурс його розвитку не в талановитих одинаках, а в сотнях тисяч учителів, яких шанують люди і люблять учні.

Ось вже декілька років у вересні я входжу в університетську аудиторію і дивлюся на студентів, які прийшли на мій курс. Я намагаюся зрозуміти, чому ми можемо навчити один одного, що вони принесли з собою, і що візьмуть йдучи. Звичайно, я знаю, про що я можу їм розповісти. А ще я знаю, чому я можу їх навчити, показати те важливе, без чого не можна стати вченим. І ось за це знання я і вдячний своїм вчителям. За розуміння важливості відповідальності, інтелектуальної чесності, безкомпромісності і безжальності до себе, за повагу до знання і уміння безперервно вчитися. Без цього не можна стати вченим. А без поваги до людей, без почуття справедливості, гуманності і милосердя не можна їм залишатися. Втім, як не можна без цього бути і просто людиною.

Бути всемогутнім: про етику ученого

Можливості сучасної науки досить великі. Іноді вони викликають захват, іноді страх, іноді - відразу. Тому що вони примушують нас робити вибір, найчастіше - вибір моральний. Суспільству найпростіше перекласти відповідальність за цей вибір на вченого або політика. Вченому або політику найпростіше від цієї відповідальності втекти. Але проблема вибору від цього не зникне, а учений не перестане бути членом суспільства, бути людиною.
Будь-який вчений у своїй діяльності рано чи пізно стикається з проблемами етичного характеру. Мені, мабуть, дещо простіше - моя робота пов'язана з дослідженнями надзвичайних ситуацій і ризиків, а тут проблеми моралі значно ближчі. Щодня у світі відбувається як мінімум одна серйозна катастрофа, внаслідок якої гинуть в середньому близько 100 людей, близько 250000 зазнають втрат і збитків, що вимірюються десятками мільйонів доларів. Просто уявить: щогодини катастрофи забирають життя чотирьох людей...
У світі, що змінюється, вразливість суспільства, інфраструктури і екосистем зростає, зростаючі ризики вимагають особливої відповідальності як від осіб, що приймають рішення, так і від експертного співтовариства. Ми працюємо, по суті, з формалізованими параметрами людського страждання, і таким чином, наша робота має цілком очевидний етичний вимір.
Ухвалення відповідальних рішень і особлива роль вченого у сучасному світі вимагають осмисленого відношення до етичної компоненти роботи. Останніми роками робляться спроби сформулювати деякі загальні положення наукової етики. І якщо для областей, пов'язаних із судовою медициною і експертизою все є більш-менш зрозумілим, то в інших галузях доки єдиного «етичного кодексу» не існує. При цьому, громадська дискусія дозволяє виділити кілька загальних моментів.
По-перше, вчений служить істині. Будь-яке співтовариство учених - чи то академія, університет, або лабораторія - суть добровільне об'єднання однодумців для пошуку істини. Шляхом копіткого систематичного накопичення і збереження знань. Тому самовіддане прагнення істини - необхідна властивість ученого, його іманентна суть.
Ні привілеї, ні ієрархії, ні посади, наскільки корисними вони б не здавалися для досягнення цілі, не повинні підміняти мету - істину і знання. Будьте зосереджені на точності знання. До усього іншого можна і треба відноситися з гумором. Ілюзія власної винятковості і абсолютної влади, що частенько виникає на ґрунті зайняття наукою, руйнує особистість вченого, але легко долається звичайною самоіронією і повагою до знання.
По-друге, пошук істини вимагає інтелектуальної чесності - кожну думку треба додумувати до кінця. Пошук істини потребує свободи, а тому наука не визнає рамок і авторитетів. Зокрема, ми не маємо права прикривати власні недоробки посиланнями на чужі авторитети, склеювати недогризки своїх недодуманих думок чужими висновками, ховатися від відповідальності за звучними іменами. Серед іншого це означає, що абсолютних авторитетів в науці не існує, а рамки дослідження може визначити лише істина, лише вся наука в цілому. Хочеш залишитися ученим - відмовся від абсолютизації окремої точки зору, від тиску авторитету.
Проте, науковий результат майже ніколи не буває особистим досягненням. Майже кожне відкриття, нова теорія або розробка є результатом довгострокових колективних зусиль. І оцінити їх можуть тільки в співтоваристві рівних. (На цьому, до речі, заснована система «peer- review», яка визначила успіх західних наукових журналів). Тому повага до праці колег і учителів повинна стати визначальним мотивом щоденної діяльності вченого. Це означає неможливість не лише плагіату, але і прихованого цитування, або запозичення результатів.
Відповідальність завжди є дитям свободи. Тільки після отримання свободи наукової творчості приходить розуміння відповідальності за отриманий результат. Тому справжній вчений - відповідальний вчений: не підробляє результати, не відкидає факти, що суперечать первинній гіпотезі (перевіряє як верифікаційні, так і містифікаційні критерії), уникає висновків, не підтверджених прямими результатами експериментів, чітко пам'ятає про обмеження свого методу.
Загальний характер знання не визначає універсальності методів, і не дає вченому права нехтувати методологією. Грубо кажучи, брехня і крадіжка руйнують можливість знайти істину, вихолощують і знецінюють висновки.
А висновки - важливі. Вчений нехтує собою заради пошуку істини, але він - служить людям, тому що істина – це потреба людства. Деяка абстрактна «істина» цілком може виявитися недосяжною, але осягнути себе людство може тільки шляхом пізнання. Тому керівним принципом при формулюванні наукових висновків повинні стати любов і повага до людей, соціальна відповідальність.
Страждання і біль - не порожні слова для вченого, ми можемо вплинути на це. Антигуманні або не-гуманні рішення - не є рішеннями. Наприклад, абсолютно зрозуміло, що ніякі дослідження катастроф, навіть найточніші прогнози, не зменшать загальної кількості страждань у світі, але ми можемо допомогти тим, хто страждає. Проводячи дослідження, ми пам'ятаємо, що наша головна мета - допомогти врятувати життя людей. У цьому сенсі, наша діяльність - це не лише робота, але і служіння.
Сучасна наука може вирішити майже будь-яке завдання, але чи готові ми прийняти відповідь на свої питання? Ніхто не зобов'язаний довіряти політикам, їх здатність перетворити благо в інструмент зла багаторазово підтверджена. Ми повинні допомогти політикам правильно використати наші результати. Це означає, що ми не можемо бути циніками. Ми самі повинні стати політиками - прийти до людей, допомогти сформулювати питання, допомогти прийняти відповіді, допомогти поставити під контроль технології, що викликають питання.

Це і означає бути вченим у сучасному світі. Це одночасно означає - бути людиною.