Амір Альхусейн та фантастичний світ його поезії

 

Амір Альхусейн – сучасний сирійський поет курдського походження, який пише арабською та курманджі. Він виріс в Сирії за режиму, який утискав його рідну мову, тому вивчав її самостійно. Зараз він живе в Ербілі, Ірак, в Іракському Курдистані, на правах біжен0я, де пише та перекладає тексти для міжнародних видань арабською. Його тексти є напрочуд складними, характеризуються незвичною структурою, ритмкою і гармонією, постійною грою з різними значеннями слів, невизначеностями займенників та використанням традиційним метафор в незвичному контексті (інакше кажучи – це вибух мізків перекладача).

 

Рясність метеликів

 

там

де є дерево

непотрібне у якості сходів…

якісь чоловік. що він здається знайомим.

я бачу її у нього в руках….

він зриває з неї пелюстки

повільно один

за одним

ніби дає їй можливість зізнатися

або даючи іншим шанс заплакати.

я не кажу «пелюстки це недобрі крила»

він не каже «це лише роз’ятрені рани».

 

там

де недбало заплутані нитки дощу…

він не здається таким, що чекає чи завмер у розпачі.

схожий на бога.

я не кажу «шнурки розв'язалися».

він не говорить «мої туфлі занадто тісні».

 

я бачу її у нього в руках мовчазною, маленькою…

і я,

якщо б я був горлом

вона б гойдалася на моїх голосових зв'язках!

він не на якомусь далекому безлюдному острові

де я міг би вважати, що він рахує дні.

я не кажу «зірки - наші самотні матері

що бояться наклепів проти нас».

він не говорить «кожна зірка знерухомлена».

 

та людина

там

з довгим волоссям

з темними пронизливими очима

пішла…

тоді як троянда не забуває

залишити свій аромат там, де

росте її невеликий кущ

хай це не стосується жодних птахів…

чи людини, що підсумовує всесвіт.

 

 

الفراشة بغزارة

 

هناك

حيث شجرةٌ

لا تصلح أن تكون سُلّماً..

رجلٌ ما. يبدو مألوفاً.

أراها في يديه..

يَسُلُّ بَتَلاتها

رويداً

رويداً

كأنما يمنحُها فرصةً للاعتراف

أو يمنحُ الأُخرياتِ فرصةً للبكاء.

لا أقول (البَتَلاتُ أجنحةٌ عقيمةٌ).

لا يقول (إنما أحكُّ جرحاً).

 

هناك

حيث المطرُ حبالٌ معقودةٌ بإهمال..

لا يبدو عليه ارتباكٌ أو انتظارٌ؛

كإله.

لا أقول (محلولٌ رباطُ حذائكَ).

لا يقول (ضيّقٌ حذائي).

 

أراها في يديه صامتةً، صاغرةً..

وأنا،

كأني حنجرةٌ

شُنِقَتْ بحبالها الصوتية!.

هو ليس على جزيرة مهجورة ونائية

لأخمّن بأنه يحصي ما تمضي من الأيام.

لا أقول (النجومُ أمّهاتُنا المطلَّقاتُ

يخشين علينا من جهةٍ كائدةٍ).

لا يقول (كلُّ نجمةٍ مشلولةٌ).

 

الرجلُ

هناك

بشعره الطويل

بعينيه / المظلّتين المثقوبتين

مضى...

فيما الوردةُ لا تنسى

أن تفوح هناك، حيث

شجرةٌ صغيرةٌ

لا تشي بأيّ طائر..

ورجلٌ كان يوجزُ العالم.