У пошуках Шредінгера

Як давно відомо, враження від будь-якої подорожі визначається не тим, що саме ти бачиш, а залежать від того, що бачиш саме ти. Все найголовніше ми вже носимо в собі, а подорожуємо, щоб розгледіти щось в середині, щоб знайти самих себе в якомусь глухому куточку. Якщо цього не вдається, то всі дороги зливаються в один нескінченний шлях в сутінках, а всі острови стають схожими один на одній. Навіть якщо їх зовсім немає – ані в морі, ані на мапі...

Ось ця ґрунтовна підозра власної наповненості, яку ми постійно намагаємося пережити у відчуттях, і спонукає нас у будь-якій подорожі обирати не ті пам’ятки, що вказані в туристичних довідниках, а вишукувати пригоди, виходячи із особистісних і професійних деформацій.

Це я до того, що бути фізиком – суспільний вирок. В контексті що розглядається, це зокрема, означає, що під час експертної наради, яка проходила на гірськолижному курорті влітку, я шукав могилу Ервіна Шредінгера.

Ервін Шредінгер, лауреат Нобелівської премії з фізики 1933 року (разом з Полем Діраком) за відкриття нових форм атомної теорії, останні роки життя страждав від хронічного туберкульозу, а тому після відставки у 1958 році жив у горах в Тіролі. Коли в січні 1961 він помер у віденський лікарні, то заповів поховати його в гірському селище, де він провів останні роки життя.

Знаючи про це, я обов'язково хотів побувати на могилі Шредінгера. І перше, що я зробив, опинившись в Альбасі і маючи вільний час – пішов на місцеве кладовище навколо церкви св. Освальда.

Ну, ті хто пам’ятають парадокс «Кота Шредінгера» - переносу методів квантової механіки при переході від субатомних систем к макросистемам, жодним чсином не здивуються, якщо я скажу, що могили Шредінгера я не знайшов. На доглянутому цвинтарі розміром 40 на 60 метрів посеред дня.

Тому мені довелося переглянути супутникові зображення, щоб пересвідчитися, що іншого цвинтаря тут немає, знайти інший час, провести уявний експеримент і повторити експедицію. Звісно ж, за 50 метрів від мого готелю я побачив об’єкт моїх пошуків.

Це невеликий чорний чавунний хрест на дерев’яній основі, прикрашеній золотим розп’яттям, вздовж хреста росте трояндовий кущ, який невдовзі розквітне. Могила обсаджена самшитом, всередині росте невеличкий кущик незабудки, стоять два ліхтарика зі свічками і лежить маленький білий гіпсовий янгол.

На могилі написане знамените рівняння Шредінгера (iћѱ = Ηѱ) і цитата 1942 року:

«Denn das, was ist, ist nicht, weil wir es fühlen, Und ist nicht nicht, weil wir es nicht mehr fühlen. Weil es besteht, sind wir und sind so dauernd. So ist denn alles Sein ein einzig Sein. Und dass es weiter ist, wenn einer stirbt, sagt dir, dass er nicht aufgehört zu sein».

(дозволю собі приблизний переклад: «Для того, щоб щось існувало, нам не обов'язково це відчувати, і чогось немає не тому, що ми більше не відчуваємо цього. Тому що і воно, і ми і так існуємо постійно. Також і будь-яке існування є унікальним існуванням. Отже, коли хтось помирає скажіть собі, що він не може бути зупинений»).

Крім Ервіна в цій могилі поховано також його дружину – Аннумарію Шредінгер, яка пережила його на 4 роки.

Я струсив кілька мокрих голок з листя самшиту, зірвав гірську квитку у дороги і поклав її на могилу Ервіна Шредінгера. З цим нічого не поробиш – я такі фізик…