Професор Обайдулла Дарвеш Дуррані є одним з найвідоміших сучасних поетів пушту, який у літературному світі відомий як Дарвеш Дуррані. Його родина походить з південноафганської провінції Кандагар, зараз він мешкає в Кветті, Пакистан, де викладає англійську літературу. Він опублікував вісім поетичних збірок, більшість з яких отримала літературні нагороди.
Вірш «Воїни моєї священної землі» був написаний Дуррані 6 грудня 2001, за кілька тижнів після вступу сил західної коаліції в Афганістан у відповідь на події 11 вересня. Формально, поетичне послання Дюррані полягає у заклику припинити насильство, визнавши, що війна є наслідком зовнішньої маніпуляції, за допомогою якої фізично недосяжні вороги розпалюють заворушення і наповнюють країну смертоносною зброєю.
При цьому, Дюррані застосовує традиційний прийом, характерний для всіх людських спільнот – персоналізацію зброї (див., наприклад, «This is my rifle. There are many like it, but this one is mine. My rifle is my best friend. It is my life. I must master it, as I must master my life. Without me my rifle is useless. Without my rifle, I am useless...»). Технічно, персоналізація зброї дозволяє делегувати насильство відокремленому від особи предмету, і таким чином зняти з себе частину відповідальності за насильство.
Втім, у Дюррані ситуація інвертована: зброя, ці неживі предмети (будучи агентами ворожої злої волі) крадуть людські дії, привласнюють частини тіла людей, фактично примушуючи людей використовувати себе, сіяти хаос, вбивати та калічити своїх братів, перекладаючи на них відповідальність за наслідки. В традиційному суспільстві це виглядає як потужне послання.
***
О воїне моєї священної землі,
Зброя, що її ти несеш на своєму плечі
Не має ані очей, ані ніг.
Вона вкрала твої очі, щоб слідкувати за моїми рухами,
Вони вкрала твої ноги, щоб відстежити мене,
Щоб пробити діру в моїх грудях,
Щоб почути мій передсмертний крик твоїми вухами.
О воїне моєї священної землі
Ця рушниця, що лежить на твоєму плучі,
Це просто каліка, глухий і сліпий?
Що розтратив свої очі, вуха і ноги,
Та забрав твої органи на їхнє місце?
Ти можеш не знати багато про свою зброю -
Але я знаю, що наш спільний ворог
Будує свої плани в далекій землі.
Він хоче, щоб ми вбивали один одного,
Розбивати один одному обличчя з жорстокою силою,
Поки він недосяжний для нашого гніву.
Він хоче змішати нашу кров з ґрунтом
Поки його кров спокійно тече в його жилах.
Він хоче, щоб ми щоночі мерзли на фронті,
Поки він гріється у затишного вогнища.
Саме так наш ворог будує свої плани:
Залишаючи своє тіло вдома, немов сорочку,
Він приходить на нашу землю у вигляді зброї.
О воїне моєї священної землі,
Коли це чорне вороже безмежжя
Приходить на нашу землю у вигляді зброї,
То це не одиниці ворогів, але несчислимі орди,
Що перевищують кількість мешканців цієї землі,
І кожна рушниця блукає й стріляє невпинно,
В них немає кісток, що могли б поламатися,
В них немає шкіри, яка може обпектися,
В них немає жил, які можуть розірватися,
В них немає крові, яка може пролитися,
Всі кінцівки ворога вдома, в безпеці,
Бо замість своїх він позичає наші кінцівки.
Одна рушниці женеться за мною твоїми ногами,
Інша слідкує за тобою моїми очима,
Третя лежить на плечі сусідського хлопця -
Так само, як ця спочиває на твоєму плечі.
Усі кінцівки ворога залишилися вдома,
він прийшов сюди тільки ротом.
Плече твоє, але рот тут -
беззубий рот, який говорить кулями.
Але коли куля пронизує людину
Жертва не дивиться на беззубий рот,
Людина бачить твоє плече і твою руку, яка її вбиває,
Людина вважає ворогом тебе, а не рушницю,
Людина буде мститися тобі засвою кров.
О воїне моєї священної землі,
Рушниця, яку ти носиш на плечі -
Скільки крові через неї пролилося на нашій землі?
Але ніхто і ніколи не закликав зброю до відповідальності.
Ти один винен в цій крові,
І помста чекає на того,
Хто взяв до своїх рук зброю,
Інший спрямує з беззубого рота кулю в його серце своїми руками.
О, ти, хто жадає влади,
Одного дня ця куля розіб’є і твоє серце,
Ти прямуєш до труни швидше, ніж до престолу -
Будь уважним і подумай ще раз
Перед тим, як ворог кине тебе в темну могилу.
Щоб врятувати себе від цієї сумної долі
Тобі варто знати, хто твій справжній ворог, який штовхає тебе до могили.
Я не ворог тобі, я твій брат, наш спільний ворог
Він лежить на наших плечах, мов каліка, глуха і сліпа.
Він чатує на мої кроки твоїми очима,
Він женеться вузькою стежиною твоїми ногами
Щоб пробити смертельну діру у моїх грудях,
Щоб почути мої передсмертні крики твоїми вухами.
Дарвеш Дюррані, 6 грудня 2001
Вірш «Воїни моєї священної землі» був написаний Дуррані 6 грудня 2001, за кілька тижнів після вступу сил західної коаліції в Афганістан у відповідь на події 11 вересня. Формально, поетичне послання Дюррані полягає у заклику припинити насильство, визнавши, що війна є наслідком зовнішньої маніпуляції, за допомогою якої фізично недосяжні вороги розпалюють заворушення і наповнюють країну смертоносною зброєю.
При цьому, Дюррані застосовує традиційний прийом, характерний для всіх людських спільнот – персоналізацію зброї (див., наприклад, «This is my rifle. There are many like it, but this one is mine. My rifle is my best friend. It is my life. I must master it, as I must master my life. Without me my rifle is useless. Without my rifle, I am useless...»). Технічно, персоналізація зброї дозволяє делегувати насильство відокремленому від особи предмету, і таким чином зняти з себе частину відповідальності за насильство.
Втім, у Дюррані ситуація інвертована: зброя, ці неживі предмети (будучи агентами ворожої злої волі) крадуть людські дії, привласнюють частини тіла людей, фактично примушуючи людей використовувати себе, сіяти хаос, вбивати та калічити своїх братів, перекладаючи на них відповідальність за наслідки. В традиційному суспільстві це виглядає як потужне послання.
***
О воїне моєї священної землі,
Зброя, що її ти несеш на своєму плечі
Не має ані очей, ані ніг.
Вона вкрала твої очі, щоб слідкувати за моїми рухами,
Вони вкрала твої ноги, щоб відстежити мене,
Щоб пробити діру в моїх грудях,
Щоб почути мій передсмертний крик твоїми вухами.
О воїне моєї священної землі
Ця рушниця, що лежить на твоєму плучі,
Це просто каліка, глухий і сліпий?
Що розтратив свої очі, вуха і ноги,
Та забрав твої органи на їхнє місце?
Ти можеш не знати багато про свою зброю -
Але я знаю, що наш спільний ворог
Будує свої плани в далекій землі.
Він хоче, щоб ми вбивали один одного,
Розбивати один одному обличчя з жорстокою силою,
Поки він недосяжний для нашого гніву.
Він хоче змішати нашу кров з ґрунтом
Поки його кров спокійно тече в його жилах.
Він хоче, щоб ми щоночі мерзли на фронті,
Поки він гріється у затишного вогнища.
Саме так наш ворог будує свої плани:
Залишаючи своє тіло вдома, немов сорочку,
Він приходить на нашу землю у вигляді зброї.
О воїне моєї священної землі,
Коли це чорне вороже безмежжя
Приходить на нашу землю у вигляді зброї,
То це не одиниці ворогів, але несчислимі орди,
Що перевищують кількість мешканців цієї землі,
І кожна рушниця блукає й стріляє невпинно,
В них немає кісток, що могли б поламатися,
В них немає шкіри, яка може обпектися,
В них немає жил, які можуть розірватися,
В них немає крові, яка може пролитися,
Всі кінцівки ворога вдома, в безпеці,
Бо замість своїх він позичає наші кінцівки.
Одна рушниці женеться за мною твоїми ногами,
Інша слідкує за тобою моїми очима,
Третя лежить на плечі сусідського хлопця -
Так само, як ця спочиває на твоєму плечі.
Усі кінцівки ворога залишилися вдома,
він прийшов сюди тільки ротом.
Плече твоє, але рот тут -
беззубий рот, який говорить кулями.
Але коли куля пронизує людину
Жертва не дивиться на беззубий рот,
Людина бачить твоє плече і твою руку, яка її вбиває,
Людина вважає ворогом тебе, а не рушницю,
Людина буде мститися тобі засвою кров.
О воїне моєї священної землі,
Рушниця, яку ти носиш на плечі -
Скільки крові через неї пролилося на нашій землі?
Але ніхто і ніколи не закликав зброю до відповідальності.
Ти один винен в цій крові,
І помста чекає на того,
Хто взяв до своїх рук зброю,
Інший спрямує з беззубого рота кулю в його серце своїми руками.
О, ти, хто жадає влади,
Одного дня ця куля розіб’є і твоє серце,
Ти прямуєш до труни швидше, ніж до престолу -
Будь уважним і подумай ще раз
Перед тим, як ворог кине тебе в темну могилу.
Щоб врятувати себе від цієї сумної долі
Тобі варто знати, хто твій справжній ворог, який штовхає тебе до могили.
Я не ворог тобі, я твій брат, наш спільний ворог
Він лежить на наших плечах, мов каліка, глуха і сліпа.
Він чатує на мої кроки твоїми очима,
Він женеться вузькою стежиною твоїми ногами
Щоб пробити смертельну діру у моїх грудях,
Щоб почути мої передсмертні крики твоїми вухами.
Дарвеш Дюррані, 6 грудня 2001
