Code of Ethics in Disaster Studies. Нотатки щодо професійної етики вченого в галузі вивчення надзвичайних ситуацій і ризиків

Преамбула

Будь-який вчений у своїй діяльності рано чи пізно стикається з проблемами етичного характеру. Нам, мабуть, дещо простіше - наша робота пов'язана з дослідженнями надзвичайних ситуацій і ризиків, а тут проблеми моралі значно ближчі. Щодня у світі відбувається як мінімум одна серйозна катастрофа, внаслідок якої гинуть до 100 людей, близько 250000 осіб зазнають втрат і збитків, що вимірюються десятками мільйонів доларів. Треба просто пам’ятати: щогодини катастрофи забирають життя чотирьох людей...

У світі, що змінюється, вразливість суспільства, інфраструктури і екосистем зростає, зростаючі ризики вимагають особливої відповідальності як від осіб, що приймають рішення, так і від експертного співтовариства. Ми працюємо, по суті, з формалізованими параметрами людського страждання, і таким чином, наша робота має цілком очевидний етичний вимір.

Ухвалення відповідальних рішень і особлива роль вченого у сучасному світі вимагають осмисленого відношення до етичної компоненти роботи. Останніми роками робляться спроби сформулювати деякі загальні положення наукової етики. І якщо для областей, пов'язаних із судовою медициною і експертизою все є більш-менш зрозумілим, то в інших галузях доки єдиного «етичного кодексу» не існує. При цьому, громадська дискусія дозволила виділити кілька загальних моментів.

Загальні положення

По-перше, вчений служить істині. Будь-яке співтовариство учених - чи то академія, університет, або лабораторія - суть добровільне об'єднання однодумців для пошуку істини. Шляхом копіткого систематичного накопичення і збереження знань. Тому самовіддане прагнення істини - необхідна властивість вченого, його іманентна суть.

Ні привілеї, ні ієрархії, ні посади, наскільки корисними вони б не здавалися для досягнення цілі, не повинні підміняти мету - істину і знання.

Слід бути зосередженими на точності знання. До усього іншого можна і треба відноситися з гумором. Ілюзія власної винятковості і абсолютної влади, що частенько виникає на ґрунті зайняття наукою, руйнує особистість вченого, але легко долається звичайною самоіронією і повагою до знання.

По-друге, пошук істини вимагає інтелектуальної чесності - кожну думку треба додумувати до кінця. Пошук істини потребує свободи, а тому наука не визнає рамок і авторитетів. Зокрема, ми не маємо права прикривати власні недоробки посиланнями на чужі авторитети, склеювати недогризки своїх недодуманих думок чужими висновками, ховатися від відповідальності за звучними іменами.

Серед іншого це означає, що абсолютних авторитетів в науці не існує, а рамки дослідження може визначити лише істина, лише вся наука в цілому. Хочеш залишитися ученим - відмовся від абсолютизації окремої точки зору, від тиску авторитету.

Проте, науковий результат майже ніколи не буває особистим досягненням. Майже кожне відкриття, нова теорія або розробка є результатом довгострокових колективних зусиль. І оцінити їх можуть тільки в співтоваристві рівних. Тому повага до праці колег і учителів повинна стати визначальним мотивом щоденної діяльності вченого.

Це означає неможливість не лише плагіату, але і прихованого цитування, або запозичення результатів. Це та повага, що є ознакою відповідальності.

Відповідальність завжди є дитям свободи. Тільки після отримання свободи наукової творчості приходить розуміння відповідальності за отриманий результат.

Тому справжній вчений – це відповідальний вчений: він не підробляє результати, не відкидає факти, що суперечать первинній гіпотезі (перевіряє як верифікаційні, так і містифікаційні критерії), уникає висновків, не підтверджених прямими результатами експериментів, чітко пам'ятає про обмеження свого методу.

Загальний характер знання не визначає універсальності методів, і не дає вченому права нехтувати методологією.

Висновки є важливою частиною нашої роботи. Вчений нехтує собою заради пошуку істини, але він - служить людям, тому що істина – це потреба людства.

Деяка абстрактна «істина» цілком може виявитися недосяжною, але осягнути себе людство може тільки шляхом пізнання. Тому керівним принципом при формулюванні наукових висновків повинні стати любов і повага до людей, гуманність і соціальна відповідальність.

Страждання і біль - не порожні слова для вченого, бо ми можемо вплинути на це. Антигуманні або не-гуманні рішення - не є рішеннями.

Наприклад, абсолютно зрозуміло, що ніякі дослідження катастроф, навіть найточніші прогнози, не зменшать загальної кількості страждань у світі, але ми можемо допомогти тим, хто страждає. Проводячи дослідження, ми пам'ятаємо, що наша головна мета - допомогти врятувати життя людей.

У цьому сенсі, наша діяльність - це не лише робота, але і служіння.

Сучасна наука може вирішити майже будь-яке завдання, але чи готові ми прийняти відповідь на свої питання? Іноді ситуація ще цікавіша: ми генеруємо відповіді швидше, ніж готові сформулювати виразні запитання – «науковий ринок» формує попит створюючи випереджувальну пропозицію. Хто і на яких підставах зможе зробити вибір в такий ситуації?

Ніхто не зобов'язаний довіряти політикам, їх здатність перетворити благо в інструмент зла багаторазово підтверджена. Ми повинні допомогти політикам правильно використати наші результати. Це означає, що ми не можемо бути циніками. Ми самі повинні стати політиками - прийти до людей, допомогти сформулювати питання, допомогти прийняти відповіді, допомогти поставити під контроль технології, що викликають сумніви.

Заключні зауваження

Можливості сучасної науки досить великі. Іноді вони викликають захват, іноді страх, іноді - відразу. Тому що вони примушують нас робити вибір, найчастіше - вибір моральний. Суспільству найпростіше перекласти відповідальність за цей вибір на вченого або політика. Вченому або політику найпростіше від цієї відповідальності втекти. Але проблема вибору від цього не зникне, а вчений не перестане бути членом суспільства, бути людиною.

Пам’ятати про свій моральний обов’язок перед суспільством - це і означає бути вченим у сучасному світі. Це одночасно означає - бути людиною серед людей.