Сааді Ширазі, «Віршовані проповіді, газаль 11»

 

 

У цілому місті не знайде собі він притулку,

Дім дервіша там, де зустріне він ніч у дорозі,

Бездомний, в якого немає нічого, крім бога,

З тавром жебрака він блукає і є королем цього світу.

 

Він божа людина, прийнятна в усіх закуточках,

Що в боговій владі, то все і йому приналежить,

Багатство і велич зробили із нього вигнанця,

Якого цураються друзі, близькі і знайомі.

 

Двооким сліпцям він дарує надію прозріння,

Він вченого друга врятує від втіхи страждання,

Він втішить колишню кохану, що щаслива з іншим у шлюбі,

Все, що поза межами цього – його особисте карання.

 

Залиште багатство, скажіть, що ніщо не існує,

Коротке стражденне життя є лиш брамою смерті,

У нашому світі людина, уражена лезом кохання,

Крокує сумна, вічний жаль маючи за набуток.

 

Він богові вдячний за щастя коханих і друзів,

Він втішений радістю кожной живої істоти.

 

 

آن را که جای نیست همه شهر جای اوست

درویش هر کجا که شب آید سرای اوست

بی‌خانمان که هیچ ندارد به جز خدای

او را گدا مگوی که سلطان گدای اوست

 

مرد خدا به مشرق و مغرب غریب نیست

چندان که می‌رود همه ملک خدای اوست

آن کز توانگری و بزرگی و خواجگی

بیگانه شد به هر که رسد آشنای اوست

 

کوتاه دیدگان همه راحت طلب کنند

عارف بلا که راحت او در بلای اوست

عاشق که بر مشاهدهٔ دوست دست یافت

در هر چه بعد از آن نگرد اژدهای اوست

 

بگذار هر چه داری و بگذر که هیچ نیست

این پنج روزه عمر که مرگ از قفای اوست

هر آدمی که کشتهٔ شمشیر عشق شد

گو غم مخور که ملک ابد خونبهای اوست

 

از دست دوست هر چه ستانی شکر بود

سعدی رضای خود مطلب چون رضای اوست

 

Daloul-daloul - колискова

...у віденському автобусі дорогою до лікарні несподівано почув відому колискову «Daloul-daloul», поширену в південно-західному Ірані та на півдня Іраку, яку молода мати тихенько наспівувала дитині в колясці:

 

хлопчику мій милий, сину мій любимий,

ворог наш безтямний блукає в пустелі.

хлопчику мій милий, мамин сину любий,

коли я зостарю, руки обважніють,

ти мені вполюєш здобич на вечерю.

розставання з сином – в житті найсумніше.

хлопчику мій милий, сину мій любимий,

і хоч мої руки зайняті гойданням,

якщо хтось розбудить тебе серед ночі,

я того прогнати поскоріше схочу…

 

دَلّلول دَلّلول یا وَلد یا إبني دَلول

عَدوک عَلیل و ساکن الچول

یا الوَلد یُمّا الوَلد یُمّا الوَلد یُمّا الوَلد

للکبر نریده المچیده

لیَشیل المحامل و طریده

فُرگة الوَلد فُرگه مچیده

یُمّا یا الولد یا غالي الثمان

یا الوَلد یُمّا الوَلد یسمّا الوَلد یُمّا الوَلد

نص اللیل حَد بالنوم فَزّه

یُمّا عَدّالي بِحضني

لیت اَلِزّه

 

Амджад Насер: Камінь

 

…цьому паркану навколо нашого садочку більше 300 років, що вже само по собі є переконливим свідченням наявності усталених патернів землекористування і соціальних комунікацій. За цей час його неодноразово лагодили і добудовували, через що тепер він є ще і яскравим індикатором еволюції соціокультурних практик і технологічного розвитку, бо містить в собі різні будівельні матеріали і способи мурування…

 

...і з цього приводу я згадав чудовий вірш сучасного йорданського поета Амджада Насера, одного с піонерів сучасної арабської поезії:

Камінь

я кажу цьому каменю: я і є ти. Камінь каже мені: ти не такий гнучкий. Я кажу: хіба моє серце не таке, як твоє? Він каже: ти бачиш мене тільки ззовні. Я кажу: це означає, що ти відчуваєш? Він каже: звісно, і я іноді плачу – але повертаюсь до тями, бо така вже моя є природа. Я кажу йому: ти маєш пам'ять? Він: чому б ні, мій життєпис існує, але він не завжди доступний к читанню. Запиши це: колись я був частиною гори, потім я став цеглиною. Потім я брав участь у будівництві мосту, а якось я став причалом у морі. Ось я тепер, як бачиш, є аркою в занедбаному будинку. Кажу каменю: тож ти не пропадеш? Він мені: ніколи. Ви, люди, приходите і йдете. Деякі з вас залишають дотик ніжної руки на моїй поверхні. Інші залишають дірку від кулі, але я знаю різницю між цим і тим…

حجر

أقول لهذا الحجر: أنا أنت. فيقول: لستَ مرناً الى هذا الحدّ. أقول: قلبي مثلك؟ فيقول: لم تعرفني إلا من الخارج. أقول: هل يعني أنك تحسُّ؟ فيقول: بالطبع، وأحياناً أذرفُ دمعةً، ولكني أعود وأتماسك، فهذه طبيعتي المجبولة. أقول له: ألك ذاكرة؟ فيقول: كيف لا، ولي سيرة أيضاً، بيد أنها ليست قابلة دائماً للقراءة. سجِّل عندك: كنت في مقلعٍ، ثم صرتُ مدماكاً، دخلتُ مرةً في تكوين جسرٍ، ومرةً تصديتُ لأمواج البحر عندما بلغت الزُّبى، وها أنا، الآن، كما ترى قنطرة في بيت مهجور. أقول له: لن تختفي إذن؟ فيقول: لن. أنتم الذين تأتون وتذهبون. بعضكم يتركُ طبعةَ يد طريِّة على أديمي، وآخرون يتركون طلقةً، وأعرفُ الفَرْقَ بين هذا وذاك.

 

Омар Хайям, пара перекладів

 

Цей двір старий колись був центром світу,

І тут дарів громадилось багато.

Тепер серед руїн сидить ворона,

У розпачі кричить «тут хто, тут хто»…

 

آن قصر کھ با چرخ ھمیزد پھلو

بر درگھ آن شھان نھادندی رو

دیدیم کھ بر کنگرهاش فاختھای

بنشستھ ھمی گفت کھ کوکوکوکو

 

Нам юність дарувала перемогу,

Затьмарювала маренням величчя,

Але кінець історії банальний:

Ми пил земний, і вітер нас розвіяв.

 

یک چند بھ کودکی باستاد شدیم

یک چند بھ استادی خود شاد شدیم

پایان سخن شنو کھ ما را چھ رسید

از خاک در آمدیم و بر باد شدیم