Цього року виконується 60 років початку угорської антирадянської революції 23 жовтня – 9 листопада 1956, антикомуністичного народного повстання, очолюваного політичною угорською опозицією та потопленого в крові радянськими інтервентами.
Повстання розпочалося 23 жовтня 1956 маршем протесту студентів та представників інтелігенції в Будапешті, який переріс спочатку в зіткнення, а потім в збройне протистояння між демонстрантами та службою угорської держбезпеки ÁVH. Під владою повстанців опинилося багато районів Угорщини та кілька урядових організацій, що дозволило їм ввести зміни в закони на підконтрольних територіях.
Під тиском вимог повсталих Угорська партія трудящих (Magyar Dolgozók Pártja) призначила прем'єр-міністром популярного опозиційного політика-реформатора Імре Надя.
Перший раз радянські війська, що базувалися в Угорщині, було кинуто «для наведення порядку» після того, як 23 жовтня угорська ÁVH почала стріляти в протестувальників. Озброєна протидія повстанців та непевна позиція Угорської партії трудящих призвели до домовленості про припинення вогню між двома сторонами до 1 листопада 1956 року. Після домовленості з радянською стороною про припинення вогню, Надь заявив про намір вийти з Варшавського Договору.
Виснажені незвичними радянськими порядками – комуністичним терором, ліквідацією прав, тотальним шпіонажем, сервільністю влади до радянських окупантів тощо – угорці почали влаштовувати самосуди над особливо одіозними представниками комуністичного режиму та співробітниками держбезпеки, були зафіксовані випадки показових вуличних страт.
Громадяни масово знищували комуністичні символи, палили радянські книжки, руйнували монументи Леніну і Сталіну, знищували прапори. Досвіду десяти років звільнення та комуністичного раю вистачило, щоб сказати рішуче «ні» комунізму і радянський окупації.
З втратою важливого форпосту на західних кордонах керівництво СРСР зміритися не могло.
Після отримання свідчень, що західні країни на тлі Суецької кризи не будуть втручатися в конфлікт, радянський уряд вирішив рішуче та остаточно придушити повстання. Для цього на території СРСР було створено маріонетковий уряд під орудою Яноша Кадара, "на вимогу" якого було розроблено та здійснено військову операцію.
Операція розпочалася 4 листопада 1956 о 4:15: радянська армія почала артилерійський обстріл та завдала авіаційного удару й піхотно-танкового нападу на Будапешт. В операції з придушення повстання, яка дістала назви «Вихор», брали участь більше 31,5 тисяч радянських військових, підтримувані частинами угорської народної армії (більше 25 тисяч) та угорськими органами державної безпеки (до 1,5 тисяч). З боку СРСР в операції було задіяно 1130 танків і САУ, 380 БТР, 3830 автомобілів, 615 гармат і мінометів, 185 зенітних гармат. Операцією керував маршал Г. Жуков, політичну координацію здійснював посол СРСР в Угорщині Ю. Андропов.
Цій навалі протистояли до 50 тисяч цивільних повстанців і 15 тисяч озброєних загонів, національної гвардії, які мали на озброєнні до 100 одиниць бронетехніки.
Тривалі запеклі вуличні бої. Агресор зазнав істотних втрат: за офіційними радянськими даними загинули 669 військовослужбовців,ще 51 особа вважається зниклими безвісти, 1540 отримали поранення.
Під час зіткнень окупантами та їхніми колаборантами з місцевих органів держбезпеки було вбито 2650 угорців, 19226 дістали поранення. Більше 200 тисяч осіб стали біженцями, переважно в західні країни.
Повстання було повністю придушене до січня 1957 року. Після придушення повстання, Імре Надь переховувався в будинку югославського посольства, де провів два з половиною тижні. З ним вели переговори, домагалися підтримки Кадара. 21 листопада Імре Надя обманом вивезли в розташування радянських військ і заарештували. Після цього його було інтерновано в Румунію, звідки його повернули в Угорщину, де засудили до смертної кари «за державну зраду». 16 червня 1958 року в Будапешті Імре Надя було повішено.
Угорська революція була підтримана людьми доброї волі по всьому світу – з різних країн йшли посилки з медикаментами, їжею, іншою допомогою для повстанців, багато країн приймали політичних біженців. Серед західних лівих зростало розчарування радянськими комуністами, Радянський Союз втратив престиж серед впливових інтелектуалів Заходу, багато людей вийшли з комуністичних партій своїх країн на знак протесту проти радянського терору в Угорщині, як прояву радянського імперіалізму.
Фотоматеріали багатьох кореспондентів наочно демонструють розвиток подій в Будапешті під час Революції 1956. Вдивиться в ці обличчя, в ці пейзажі – ми ходимо тими самими вулицями, бачимо цих людей, ми живемо в реальності, яку будуємо разом – в просторі свободи, гідності і власного вибору, з тягарем спільної історії і з пам'яттю спільних жертв…
Повстання розпочалося 23 жовтня 1956 маршем протесту студентів та представників інтелігенції в Будапешті, який переріс спочатку в зіткнення, а потім в збройне протистояння між демонстрантами та службою угорської держбезпеки ÁVH. Під владою повстанців опинилося багато районів Угорщини та кілька урядових організацій, що дозволило їм ввести зміни в закони на підконтрольних територіях.
Під тиском вимог повсталих Угорська партія трудящих (Magyar Dolgozók Pártja) призначила прем'єр-міністром популярного опозиційного політика-реформатора Імре Надя.
Перший раз радянські війська, що базувалися в Угорщині, було кинуто «для наведення порядку» після того, як 23 жовтня угорська ÁVH почала стріляти в протестувальників. Озброєна протидія повстанців та непевна позиція Угорської партії трудящих призвели до домовленості про припинення вогню між двома сторонами до 1 листопада 1956 року. Після домовленості з радянською стороною про припинення вогню, Надь заявив про намір вийти з Варшавського Договору.
Виснажені незвичними радянськими порядками – комуністичним терором, ліквідацією прав, тотальним шпіонажем, сервільністю влади до радянських окупантів тощо – угорці почали влаштовувати самосуди над особливо одіозними представниками комуністичного режиму та співробітниками держбезпеки, були зафіксовані випадки показових вуличних страт.
Громадяни масово знищували комуністичні символи, палили радянські книжки, руйнували монументи Леніну і Сталіну, знищували прапори. Досвіду десяти років звільнення та комуністичного раю вистачило, щоб сказати рішуче «ні» комунізму і радянський окупації.
З втратою важливого форпосту на західних кордонах керівництво СРСР зміритися не могло.
Після отримання свідчень, що західні країни на тлі Суецької кризи не будуть втручатися в конфлікт, радянський уряд вирішив рішуче та остаточно придушити повстання. Для цього на території СРСР було створено маріонетковий уряд під орудою Яноша Кадара, "на вимогу" якого було розроблено та здійснено військову операцію.
Операція розпочалася 4 листопада 1956 о 4:15: радянська армія почала артилерійський обстріл та завдала авіаційного удару й піхотно-танкового нападу на Будапешт. В операції з придушення повстання, яка дістала назви «Вихор», брали участь більше 31,5 тисяч радянських військових, підтримувані частинами угорської народної армії (більше 25 тисяч) та угорськими органами державної безпеки (до 1,5 тисяч). З боку СРСР в операції було задіяно 1130 танків і САУ, 380 БТР, 3830 автомобілів, 615 гармат і мінометів, 185 зенітних гармат. Операцією керував маршал Г. Жуков, політичну координацію здійснював посол СРСР в Угорщині Ю. Андропов.
Цій навалі протистояли до 50 тисяч цивільних повстанців і 15 тисяч озброєних загонів, національної гвардії, які мали на озброєнні до 100 одиниць бронетехніки.
 |
| Janos Mesz, also known as “Janko of the wooden leg”, one of the leaders of the rebel group Corvin Lane, stands at the Erkel Theatre on Koztarsasag Square during the 1956 insurrection in Budapest. Photo by Erich Lessing |
 |
| Pal Maleter - The most senior Hungarian army officer who crossed over to the rebels |
Тривалі запеклі вуличні бої. Агресор зазнав істотних втрат: за офіційними радянськими даними загинули 669 військовослужбовців,ще 51 особа вважається зниклими безвісти, 1540 отримали поранення.
Під час зіткнень окупантами та їхніми колаборантами з місцевих органів держбезпеки було вбито 2650 угорців, 19226 дістали поранення. Більше 200 тисяч осіб стали біженцями, переважно в західні країни.
Повстання було повністю придушене до січня 1957 року. Після придушення повстання, Імре Надь переховувався в будинку югославського посольства, де провів два з половиною тижні. З ним вели переговори, домагалися підтримки Кадара. 21 листопада Імре Надя обманом вивезли в розташування радянських військ і заарештували. Після цього його було інтерновано в Румунію, звідки його повернули в Угорщину, де засудили до смертної кари «за державну зраду». 16 червня 1958 року в Будапешті Імре Надя було повішено.
Угорська революція була підтримана людьми доброї волі по всьому світу – з різних країн йшли посилки з медикаментами, їжею, іншою допомогою для повстанців, багато країн приймали політичних біженців. Серед західних лівих зростало розчарування радянськими комуністами, Радянський Союз втратив престиж серед впливових інтелектуалів Заходу, багато людей вийшли з комуністичних партій своїх країн на знак протесту проти радянського терору в Угорщині, як прояву радянського імперіалізму.
Фотоматеріали багатьох кореспондентів наочно демонструють розвиток подій в Будапешті під час Революції 1956. Вдивиться в ці обличчя, в ці пейзажі – ми ходимо тими самими вулицями, бачимо цих людей, ми живемо в реальності, яку будуємо разом – в просторі свободи, гідності і власного вибору, з тягарем спільної історії і з пам'яттю спільних жертв…
