"Lucky Strike". Розрізнення війни

Майже вісімнадцять років і кілька воєн тому - тепер це здається минулим життям - ми з моїм колегою - американцем опинилися перед лицем сльотавої зимової римської ночі без сигарет. І в пошуках араба - контрабандиста з рятівним лотком, кинулися в брудний, напівтемний лабіринт підземного переходу біля залізничного вокзалу Roma Termini. Через чверть години блукань під Piazza dei Cincuecento, ми обміняли кілька тисяч лір на пару пачок «Pall Mall» у традиційно балакучого марокканця і виринули в дощові сутінки Вічного міста.
В одному з провулків біля Via Cavour ми влаштувалися в маленькій піцерії серед робочих, які повертаються з вечірньої зміни, таксистів, повій і кишенькових злодіїв. Відсьорбнувши кави, я почав відкривати сигарети (так, в ті благословенні часи в ресторанах можна було курити без обмежень). Мій колега уважно мружив свої сірі очі поверх шматка «Маргарити», стежачи за моїми еволюціями.

- Пробував кинути?
- Ні, тільки почав - віджартувався я.
- А чому саме цю марку?
- Мене не влаштовує вибір в італійських монопольних крамницях. Обираю з того, що є і що можу собі дозволити - знизав я плечима, - у звичайних умовах я віддаю перевагу «Winston».
- Тютюнові преференції - парадоксальний, але безпомилковий маркер, - він витер пальці об серветку і потягнувся за запальничкою. На півдорозі його рука зупинилася, а вказівний і середній пальці почали буцімто барабанити в повітрі. Я неодноразово помічав, що цій жестом в нього зазвичай передував якомусь важливому зауваженню, яке виражається в химерній формі, наприклад, який-небудь цікавої історії.





- У В'єтнамі, особливо в рейдах, з яких наш підрозділ не вилазив, вибір курива був теж невеликий. І саме там тютюнові переваги були чітким і непорушним соціальним маркером. Не знаю, чи виняткова наша ситуація, але в нашому загоні склалося так, що білі курили «Pall Mall», «Winston», рідше «Camel» , а чорношкірі - виключно «Lucky Strike». Стрельнути сигаретку один у одного ми могли, але взяти пачку «чужої» марки - ні.

Зараз, за пару років до нового століття, тобі, напевно, важко зрозуміти наше тодішнє суспільство. Але, то було суспільство дуже сильного соціального розшарування, в тому числі, і за расовими ознаками. Головною загрозою були, як не дивно, не «чужі», а те, що «свої» могли відмовитися визнавати тебе. Це всерйоз лякало. Щоб вижити в такому суспільстві, тобі слід було міцно триматися «своїх», що б це не означало. Від дотримання абсурдних традицій - типу сорту тютюну, до готовності піти на злочин.

Не знаю, що було б, почни я демонстративно курити «Lucky Strike», але якби хтось із наших чорношкірих, та хоч би й наш капрал, раптом почали курити мій «Pall Mall», або - як ти «Winston» - ми не стали б вважати їх «своїми» , а от свої відразу забули б про їх існування, і теж відмовилися б покривати їх перед начальством.
- У якому сенсі «покривати», що ти маєш на увазі?

- Ну , війна - це дивне місце. Тут випадково зібрані люди, об'єднані загальним прагненням вижити, що перебувають в активному очікування миру в смертельно небезпечних умовах. Тільки от методи у них можуть сильно відрізнятися. Методи - це те, чим різняться на війні «хороші» і «погані» хлопці. Методами, між іншим, відрізняються навіть самі війни. Доречі, мабуть, і «контроль методів» - одне із завдань війни. Тому, наприклад, хлопці з військової поліції швидко встигли стати нашою тінню.

Такими ми були. Хлопці молоді, пустоголові, тільки висунулися з американської глибинки - ти не уявляєш яка це навіть досі глушина - опинилися в ситуації жорсткого стресу, де здалося, що мораль не має значення у звичному сенсі. Тим більше - за морем. Ми робили дурниці, що часто переходили у злочини . Тому нас тримали на короткому повідку, а ми ховалися і покривали один одного.

- Військові злочини, а? А як же ж ідеали свободи і демократії?

- Не клей дурня. Ти не настільки запакований в комуністичну пропаганду. Глобальна мета не має прямого стосунку до методів. Бач, ми билися за демократію, в'єтконгівці - за комунізм . Так само як через 15 років моджахеди почали воювати за ідеали ісламу, а курди - за права робітничого класу. Але через варіації цілей війна не переставала бути війною, а на ній військові злочини неминучі.

Зрозумій мене правильно: але я вважаю, що воєнні злочини тому й існують, що війна ведеться справедливими засобами. У тих, хто веде злочинні війни, воєнних злочинів немає. Їх там просто не може бути.

Зараз багато говорять про «еволюцію війни». Мовляв, від зіткнення лінійного ладу, після позиційних воєн, маневрених воєн, ми перейшли до війни четвертого і п'ятого покоління, які ведуться тактичними групами, часто в тилу противника. Такі війни за методами, нібито, не відрізняються від дій терористів.

Все це повна нісенітниця, скажу я тобі. Методи терористів і є їхньою метою, нічого іншого у них немає. Придушити, залякати, зломити волю, дезорієнтувати. Тут немає ніяких внутрішньополітичних або зовнішньополітичних цілей - тільки відтворення своєї ментальної моделі - як правило, ненависті і страху, щоб отримати непряму вигоду, часто для третіх сторін. Тому їхня «війна» злочинна сама по собі - це теракт, секретна спецоперація, масове вбивство на замовлення - що завгодно, але не війна. Саме тому в таких війнах не може бути воєнних злочинців, тільки зрадники. - він нарешті дотягнувся до запальнички, покрутив її в пальцях і поклав переді мною.

- Різниця між війною і тероризмом залишиться завжди. Стерти цю різницю - ось надзавдання терористів. - він зітхнув. - Боюся, ми стоїмо на порозі епохи конфліктів не між урядами, націями або ідеями, а між «справедливими» і «злочинними» війнами. Що б не говорили наші хлопці в Пентагоні, до цього ми точно не готові.
- Знаєш, не готовий стверджувати , що зараз я розумію, про що ти говориш, але, як на мене, воювати за те, щоб зберегти за собою право відрізнятися від просто вбивці і терориста - це ще більший абсурд, ніж «війна за мир», ні?
- Не думаю так. Честь і людська гідність, напевно, єдине, за що є сенс брати зброю взагалі. Але те, що ти став помічати за колонками цифр на папері не тільки бухгалтерію війни - це вже добре...






Цю нічну розмову майже двадцятирічної давнини в піцерії на Via Cavour з американським військовим експертом я згадав на річницю загибелі «Боїнга» МН17 «Амстердам - Куала -Лумпур». І купив собі пачку «Lucky Strike» - сигарет , які я ніколи в житті не курив...
Отже, не виключено, що я щось починаю розуміти.