Показ дописів із міткою Iran. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Iran. Показати всі дописи

субота, 20 серпня 2022 р.

Сааді Ширазі, «Віршовані проповіді, газаль 11»

 

 

У цілому місті не знайде собі він притулку,

Дім дервіша там, де зустріне він ніч у дорозі,

Бездомний, в якого немає нічого, крім бога,

З тавром жебрака він блукає і є королем цього світу.

 

Він божа людина, прийнятна в усіх закуточках,

Що в боговій владі, то все і йому приналежить,

Багатство і велич зробили із нього вигнанця,

Якого цураються друзі, близькі і знайомі.

 

Двооким сліпцям він дарує надію прозріння,

Він вченого друга врятує від втіхи страждання,

Він втішить колишню кохану, що щаслива з іншим у шлюбі,

Все, що поза межами цього – його особисте карання.

 

Залиште багатство, скажіть, що ніщо не існує,

Коротке стражденне життя є лиш брамою смерті,

У нашому світі людина, уражена лезом кохання,

Крокує сумна, вічний жаль маючи за набуток.

 

Він богові вдячний за щастя коханих і друзів,

Він втішений радістю кожной живої істоти.

 

 

آن را که جای نیست همه شهر جای اوست

درویش هر کجا که شب آید سرای اوست

بی‌خانمان که هیچ ندارد به جز خدای

او را گدا مگوی که سلطان گدای اوست

 

مرد خدا به مشرق و مغرب غریب نیست

چندان که می‌رود همه ملک خدای اوست

آن کز توانگری و بزرگی و خواجگی

بیگانه شد به هر که رسد آشنای اوست

 

کوتاه دیدگان همه راحت طلب کنند

عارف بلا که راحت او در بلای اوست

عاشق که بر مشاهدهٔ دوست دست یافت

در هر چه بعد از آن نگرد اژدهای اوست

 

بگذار هر چه داری و بگذر که هیچ نیست

این پنج روزه عمر که مرگ از قفای اوست

هر آدمی که کشتهٔ شمشیر عشق شد

گو غم مخور که ملک ابد خونبهای اوست

 

از دست دوست هر چه ستانی شکر بود

سعدی رضای خود مطلب چون رضای اوست

 

пʼятниця, 8 липня 2022 р.

Daloul-daloul - колискова

...у віденському автобусі дорогою до лікарні несподівано почув відому колискову «Daloul-daloul», поширену в південно-західному Ірані та на півдня Іраку, яку молода мати тихенько наспівувала дитині в колясці:

 

хлопчику мій милий, сину мій любимий,

ворог наш безтямний блукає в пустелі.

хлопчику мій милий, мамин сину любий,

коли я зостарю, руки обважніють,

ти мені вполюєш здобич на вечерю.

розставання з сином – в житті найсумніше.

хлопчику мій милий, сину мій любимий,

і хоч мої руки зайняті гойданням,

якщо хтось розбудить тебе серед ночі,

я того прогнати поскоріше схочу…

 

دَلّلول دَلّلول یا وَلد یا إبني دَلول

عَدوک عَلیل و ساکن الچول

یا الوَلد یُمّا الوَلد یُمّا الوَلد یُمّا الوَلد

للکبر نریده المچیده

لیَشیل المحامل و طریده

فُرگة الوَلد فُرگه مچیده

یُمّا یا الولد یا غالي الثمان

یا الوَلد یُمّا الوَلد یسمّا الوَلد یُمّا الوَلد

نص اللیل حَد بالنوم فَزّه

یُمّا عَدّالي بِحضني

لیت اَلِزّه

 

пʼятниця, 10 червня 2022 р.

Омар Хайям, пара перекладів

 



Цей двір старий колись був центром світу,

І тут дарів громадилось багато.

Тепер серед руїн сидить ворона,

У розпачі кричить «тут хто, тут хто»…

 

آن قصر کھ با چرخ ھمیزد پھلو

بر درگھ آن شھان نھادندی رو

دیدیم کھ بر کنگرهاش فاختھای

بنشستھ ھمی گفت کھ کوکوکوکو

 

Нам юність дарувала перемогу,

Затьмарювала маренням величчя,

Але кінець історії банальний:

Ми пил земний, і вітер нас розвіяв.

 

یک چند بھ کودکی باستاد شدیم

یک چند بھ استادی خود شاد شدیم

پایان سخن شنو کھ ما را چھ رسید

از خاک در آمدیم و بر باد شدیم

 


середа, 25 серпня 2021 р.

Реза Мохаммаді, переклади

 


Реза Мохаммаді - афганський поет, уродженець Кандагару, лауреат літературної премії Міністерства культури Афганістану 2004, вивчав ісламське право та філософію в Тегерані, політичні науки в Лондоні

 

Дощ

 

Якщо піде дощ

Мої друзі залишаться вдома

У чобітті мерців.

Брами міста зачинені,

А стовпи і підвали

Хрупотять і стогнуть,

Мов кістки на зубах хижака.

  

Ми сховали мерців

До дня помсти

В холодильнику, в погребі,

Поховали під ящиком з порохом,

І лють предків сховали в своєм родоводі.

Якщо піде дощ, то день помсти

Знов доведеться відкласти.

 

Дощ - це злочин,

Бо він людські мрії руйнує.

І якщо піде дощ,

Хай він змиє  мою кров з бруківки.

 

باران

 

باران

باران اگر بیاید

یاران من به خانه زمینگیر می شوند

با کفش های پینه ای مردگانشان

دروازه های شهر بسته

پایه به پایه کهنگی شهر

می شکند در دهانشان

ما کشتگان خود را

در انتظار روز جزا

در سرداب

در زیر خانه

در جعبه های باروت

در زیر خشم کهنه اجدادی پنهان کردیم

باران اگر بیاید روز جزا دوباره به تعویق می افتد

 

باران جنایتی است

امید های خلقی را خاک می کند

باران اگر ببارد

از کوچه رد خون مرا پاک می کند

 

 

Слово

 

Я був словом,

Залишеним у старій потертій книзі,

Словом, забутим політиками,

Коханими та балакучим світом.

 

Поети тікали від мене.

Листи дивилися не мене з огидою,

Кинувши мене заради інших слів,

Не озираючись жодного разу.

 

Я був один, слово-привид,

Якому не вистачало літер,

Самотній, єдиний голос жахливих, шалених століть

Голос рабів,

Голос мертвих,

Звук стріли часу, що летить повз століття.

 

Ти, моє справжнє кохання,

Прийшов зі своїми скривавленими вустами,

Ти знайшов мене десятьма сліпими пальцями,

І тоді весь світ так голосно вигукнув мене.

 

لمه ی متروکی بودم من

 کلمه ی متروکی بودم من

در کتابی کهنه

کلمه ی فراموش شده بودم

از عشق از سیاست از دنیا

شاعران از من می گریختند

حروفم از من متنفر بودند

به کلمات دیگر می رفتند و باز نمی گشتند

کلمه ای تنها بودم

بی حرفی

تنها صدای قرن هابا من بود

بردگان صدای

صدای مردگان

صدای جهات دوار زمان

 

تو آمدی با لب های خونینت

باانگشتان غمگینت

تو آمدی و مرا پیدا کردی

و تمام جهان از من پرشده

 


понеділок, 23 листопада 2020 р.

Фаріба Шадлу, переклади


 

…на питання про те, як виглядають любовні переживання сучасної людини в суспільстві, де публічні прояви почуттів є забороненими і офіційно караються, нам відповідає іранська поетеса Фаріба Шадлу (Fariba Shadloo) з міста Мешхед за допомогою контекстних маркерів і специфічних культурних символів:

 

Я сиджу на пристані

так близько від тебе

ти притиснув моє тіло до свого плеча

а блискуча поверхня твого взуття

відбиває сонячне небо

о, п’янка свобода!

поцілуй мене знову під цим сонцем

 

حالا من اینجا نشسته ام در ساحل

تو کنارم نشسته ای

دست در گردنم انداخته ای

و کفشهای واکس خورده ات

آسمان را نشان می دهند

آه ، آزادی!

مرا زیر همین آفتاب داغ ببوس

 

 

Незнайомцю

в коричневій куртці,

ви курите Marlboro,

проходячи повз мене.

ви не знаєте мого імені,

і я не можу вам його назвати

не тому, що це секрет

просто багато трави проросло над моїм надгробком…

 

غریبه ای یه

که داری از اینجا رد می شی

با کت قهوه ای و

سیگار مالبرو

اسممو نمی دونی

منم نمی تونم اسممو بت بگم

نه اینکه یه راز باشه نه!

آخه علفای زیادی سنگ قبرمو پوشوندن…

 

 

Коли я схиляю голову на твоє плече,

Я ніде і я всюди, я в мирі зі світом

Тоді радіо грає найкращі пісні

А погода назовні стає ідеальною

А той несподіваний гуркіт у двері -

то не є податковий інспектор

 

سرم را که روی انه ات می ارم

با هیچکس اختلافی ندارم

رادیو ترانه ای خوب پخش

می ند

ای وب ند وا

وب استاتا

 

 

Коли ти найменше на це чекаєш

воно накриває тебе

в парку,

в книгарні,

чи прямо тут, де я зараз завмерла

раптом кохання легко обгортає вас

ніби ніжний легкий одяг

ніби теплий вовняний шарф

що проганяє сувору зиму

 

درست وقتی انتظارش را نداری

به سراغت می آید

در پارک

در کتابفروشی

یا همین جا که حالا من ایستاده ام

عشق به همین راحتی

از پیراهنت بالا می آید

و همچون شال گردنی

زمستان را کوتاه می کند.

 

 

Світ - ніщо

Але шоу триває

Леви прослизають крізь вогняні кільця

Гарячі голови потрапляють у мотузкові петлі

А мій палець вислизає з кільця, що його ти мені приніс

В той день, коли я була простішою

 

دنیا چیزی نیست

جز نمایشی

رها از حلقه های آتش عبور می کنند

بعضی سرها از حلقه ی ناب

و انگشت حل ی ناب و انگشت حلقه ناب و انگشت مسا حل ادو رتب

ادو ادو رتب ادو

 



вівторок, 10 листопада 2020 р.

Байка. Про яблука


 

«…як би тобі не подобалася моя конячка, але далі ми на ній не поїдемо», - Азіз звернув з дороги і зупинив свою Мазду на імпровізованій парковці біля кав’ярні в сотні метрів від прикордонного КПП, - «пішли каву пити, поки за тобою з того боку приїдуть».

Троє турецьких прикордонників неквапливо пили каву під металевим навісом, поки двоє їхніх колег з показною байдужістю спостерігали за жвавим потоком людей, тварин, машин, мопедів та візків через цей, занедбаний у глушині КПП. При цьому з іранської сторони чомусь ніхто нічого не контролював, тільки два якісь молодики в темному однострої стояли неподалік, дивлячись в бік кордону.

«Щось тут якісь занадто жвавий трафік, як на такий заслабкий контроль, нє?» - «та ну, зазвичай тут ходять лише мешканці навколишніх сіл, тож контролювати, за великим рахунком, нема кого, - всі один одного знають, звикли. Але ж зараз там», - Азіз хитнув головою в інший бік кордону, - «тривають заворушення, тож бачиш, яке нечуване пожвавлення».

Ми увійшли в тісне приміщення кав’ярні, ретельно перероблене з вантажних контейнерів, щільно заставлене різноманітним крамом: «Вітаємо, Вазгене! Хай тобі бог допомагає! Як справи, як йде бізнес?», - «Вітаю, хлопці. Нема на шо скаржитися, хай бог милує. Радий вас бачити, заходьте, чекав на вас. Ось, навіть тістечка вітальні приготував – солодкі, як поцілунок, скоштуй!», - «хай тебе бог береже, Вазгене, добра ти людина, але скажи мені, чому на них написано «вітаємо ювіляра»?», - «слухай, ну не будь таким прискіпливим, просто не їж ті літери, що тобі не подобаються!».

Азіз примурижив очі, сьорбаючи каву і дивлячись на дорогу, де в зимовій куряві йшли люди, їхали машини і брички: «мені тутешня кава більше подобається за нашу домашню. Але не переказуй цього моїм братам, бо вони мене живцем зжеруть, позаяк вони дуже пишаються саудівськими кавовими традиціями».

Вантажівка, до краю заповнена килимами, зупинилася біля прикордонника. Водій простягнув прикордонникові якісь папери. Той довго роздивлявся, потім повернувся до колеги, що сидів на узбіччі. Той відкинув недопалка: «що там?» - «каже - яблука везе» - «смачні?» - «красиві» - «яблука – це добре». Прикордонник повернув папери, махнув рукою, вантажівка з килимами здригнулася і попрямувала на захід.

Я повернувся до Азіза, той лише похитав головою: «навіть не запитуй, це складні місцеві стосунки, нам цього не збагнути».

До кордону під’їхав автобус, з якого вивантажилося з два десятки осіб з рюкзаками і лахмітними торбами. Вони по-дружньому попрощалися з водієм і попрямували на турецький бік кордону. Водій викинув недопалок, подивився їм у слід, заскочив в автобус, хвацько розвернув його на вузькій дорозі і зник за поворотом.

Прикордонники вдвох стали перед юрбою і красномовно перекинули свої автомати на груди, демонструючи войовничість і серйозність намірів. Втім, це нікого чомусь не налякало: люди оточили прикордонників, почали тицяти їм в обличчя якісь папери, голосно щось доводити і динамічно жестикулювати.

«Афганські біженці», - пояснив Азіз, - «скоріш за все, з іранських таборів. Тепер, коли ситуація в країні стає нестабільною, вони вирішили шукати кращої долі десь в Європі». Попри натиск прикордонники не знітилися, загнали всіх біженців під навіс на іншому узбіччі, роздали якісь бланки і примусили їх заповнювати.

Тим часом до кордону стрімко наближався мотоцикліст. Він хвацьке промайнув кордон і зупинився біля офіцера: «дуже прошу, скажи чесно, тут повз тебе яблука не провозили? В мене з саду три тони яблук вкрали. І якби ж щось гарне було, а то геть непотріб, я його запланував перечавити на сік, зсипав під стіною, але, бач, знайшовся якісь злодій, негідник, що не погребував. Думаю, не наш… вибач, не хотів образити… так шо, провозили яблука, скажи». Прикордонник мляво похитав головою: «ні, вибач, сьогодні ще яблук не було. Шукай десь в іншому місці».

Мотоцикліст в розпачі розвернувся і зник у звивах дороги.

Тепер кордон перетинала кавалькада бусів, автівок та автобусів, заповнених різноманітним хатнім приладдям та людьми. Прикордонник перекинувся парою слів з водієм першої машини, махнув рукою і колонна попрямувала далі. «Що це за балаган?», - «це Лорі-кочівники, давній народ, що мігрує цими шляхами кілька тисяч років. Колись тут не було жодних держав чи кордонів, а Лорі вже мандрували тутешніми стежками на своїх віслюках. Хто їх зупинить?».

«Я чого не розумію - чому б біженцям не приєднатися до кочівників, принаймні для перетину кордону?», - «Гарне запитання, але дурне, вибач друже. По-перше, Лорі не дуже схвально приймають до себе чужинців, хоча і трапляється. А по-друге, немає сенсу: хоча кочівники вічно в дорозі, вони насправді нікуди не йдуть, на відміну від біженців, у яких є мета. Розумієш, про що я?».

Дорожня курява повільно розчинялася в холодному зимовому повітрі…



вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Переклади сучасних іранських поезій: Реза Мохамаді і Шакіла Азіззада

 


Reza Mohammadi

Альбом 


Рука, що жваво з кучерями грає,

І локони, що грають на обличчі,

І відблиск чарівних очей-смарагдів,

З якими грати прагне моє серце.


На цій картині ми сиділи поруч –

Мов діти, злякані присмерковою тінню.

І наші пальці злякано стискались,

І наші руки іноді торкались.


На цій картині ваші очі кажуть:

«Це був випадок, ми не мали грати разом».

А я відповідаю: «провидіння

Зіграло долею руками бога».


А тут – два птахи у своїх клітках

З насінням жваво грають ніби діти,

Що грають в хованки,

Або дорослі - в «будиночок», тікаючи від шлюбу.


А на наступній – я тебе втрачаю,

Життя вмирає, метушливій грі кінець…


А зараз знову ти зі мною поруч,

І річки хочуть грати у долинах,

І аромати грають із квітками,

І погляд мій стрибає за тобою.


І знову пальці з кучерями грають,

І локони пустують на обличчі.


بازی

 دستان تو می کنند با مو بازی

موهای تو می کنند بر رو بازی

در رخسارت دو جام جادو و دلم

خواهد با آن دو جام جادو بازی

عکس بعدی ترا نشانده با من

دو بچه می کنند لولو بازی

گاهی دستان ما به هم می چسپد

گاهی ما می کنیم بازو بازی

عکس بعدی  تو با خودت می گویی

شاید قسمت نبوده با او بازی

من می گویم به ما چی ؟این کار خداست

دارد همواره با ترازو بازی

عکس بعدی  دو تا پرنده دو قفس

با دونها می کنند آن تو  بازی

مردم یا بچه های قایم بشکند

یا مشغولند در زن و شو بازی

بعدی

وقتی  ترا بگیرند از من

می میرد زندگی هیاهو بازی

بعدی وقتی تو با منی

می خواهند دریا با دره  رنگ با بو بازی

حالا مژگانم  آهوانی شده اند

دنبال تو می کنند هر سو بازی

 

عکس بعدی تو دست هایت بر مو

موهای تو می کنند بر رو بازی



Shakila Azizzada


Перо

Коли тихенько, м’якими кроками,

Ти заходиш в мою свідомість,

Моє марення вібрує

В ритмі твоїх нечутних кроків.


Твої слова, ніби грайливі кошенята,

Прослизають під мої вії,

І п’ють молоко моїх мрій,

Мою душу,

Сповнену снами і надіями.


І я відчуваю швидкий

Подих сну,

Дотик надії.


І тоді – в напівсонні, в напівмаренні,

У спустошені виснажливими видіннями –

Я сповнююся життям…



پَر

برای سپيده


 آرام، آرام می آيی

بر نوک پاها

درست وقتی رويا

صدای پايت را می شنود 


چشم هايت خمار منند

وقتی گربه وار

زير لحافم می خزی

خواب و بيدار

حرير خوابم را می بوسی


در فاصله ی رساندن دست هايت

به دور گردنم

روی بالش من به خواب می روی


ميان خواب و بيداری

به محض خالی شدن از رويا

پُر می شوم از تو


субота, 6 червня 2020 р.

Поезії Іраджа Зіайї

Ірадж Зіайї (Iraj Ziayi) – сучасний іранський поет (1949 р.н.), народився в Рашті, мешкає в Ісфахані, автор 6 поетичних збірок.

***
Раптовий рух предметів

Коли ви думаєте про речі, вони мовчки формують навколишній простір
Звук падіння ґудзика від пальта
Призводить до цвітіння вишневих дерев
Коли ви витрушуєте дрібнички з кишені вашого жилета
Ви згадуєте, що літо - це можливість відшукати загубленого ґудзика


حرکت ناگهانی اشیا

که فکر زمانی می کنی اشیا سکوت شان شکل می گیرد
صدای افتادن دکمه ی پالتویت
درختان گیلاس را به شکوفه می نشاند
خرده ریز جیب جلیقه ات را می تکانی
و می دانی تابستان فرصتی ست تا دنبال دکمه ی گم شده بگردی

***
В орендованих будинках

Повертаючись до орендованих помешкань
ти знімаєш пальто
і вішаєш його на іржавий гак
вдягаєш старі шкіряні капці
повільно робиш паузу і потім
заповнюєш очікування дерев'яного стільця
заплющуєш очі й відкриваєш
ти не знаєш, в якому домі ти тепер сидиш
і пишеш вірш про зношення предметів


در خانه‏های اجاره‏ای

در خانه‏های اجاره‏ای
لباست را می‏کَنی
بر رخت‏آویز فلزیِ زنگ زده‏‏ای می‏آویزی
سرپایی‏های چرمیِ نخ‏نما را می‏پوشی
مکثی می‏کنی و بعد
صندلیِ چوبی انتظارش پُر می‏شود
چشم‏هایت را می‏بندی  باز می‏کنی
نمی‏دانی در کدام خانه نشسته‏ای
شعری گفته‏ای از فرسایش تحمیلی اشیا

***
Центр Всесвіту

Щоранку, коли ви розплющуєте очі
об’єкти
прокидаються
це вікно
ця книга
цей чайник
цей стіл, олівець і коробка сірників
вони і є
центром Всесвіту
зібралися в будинку, який не належить вам


مرکز جهان

هر بامداد که چشم می‏گشایی
اشیا
بیدارند
این چراغ
این کتاب
این چایدان
این میز و مداد و کبریت
اینان
مرکز جهانند
گرد آمده در خانه‏ای که از آنِ تو نیست


***
Тегеранський лист

цей листоноша пішов
трохи неба, кілька зірок і скупе привітання
в моїй долоні
неодноразово повертався на номер 49
щоб побачити, де тече річка якої нема
звідки вливається
і наповнює кімнату зсередини
голос птаха, що сидить за вікном
якщо ви відкриєте вікно
ви побачите другий рядок
в одному з листів я забув написати
вони прийшли і вбили, і спалили
вони стерли той другий рядок
листоноша написав на конверті
нема новин на Західному Андішеху

1380.12.25
Тегеран, Північний Сохреварді, Андішех 2 Гарбі


نامه ی تهران

این نامه رسان هم
اندکی آسمان و چند ستاره و کمی احوال پرسی
گذاشت کف دستم و
پلاک چهل و نه را هی رفت و هی برگشت
تا ببیند رودخانه ای که نیست
کجا می ریزد
ریخت وسط اتاق
صدای پرنده ای که پشت پنجره نشست
پنجره را باز کنی
سطر دوم را می بینی
در یکی از نامه ها یادم رفت بنویسم
آمدند و کشتند و سوختند
همان سطر دوم را برداشتند
نامه رسان هم روی پاکت نوشت
در اندیشه ی دوی غربی خبری نیست

۱۳۸۰.۱۲.۲۵
تهران، سهروردی شمالی، اندیشه ی ۲ غربی


Поезії Мохамада Ахарі

Мохаммад Багер Колахі Ахарі (Mohammad Bagher Kolahi Ahari), сучасний іранський поет, шкільний вчитель з міста Мешхед, наслідувач суфійської містичної поетичної традиції:

***
Я бродив по пустелі і ящірка поруч ходила,
І щокроку просила шмат хліба з моєї торбини.
Моя торба велика, я сказав жартома:
Не шкодуй, мій запас нескінченний!...

Я пройшов цю пустелю і хліб мій нарешті скінчився.
Я його розміняв на ті дні, що провів у дорозі.
Але що я отримав натомість:
Лиш монстрів, що хиже чатують мене на порозі.


در بادیه سوسماری با من راه می سپرد
و به هر قدم نانی از من می طلبید
و من که انبانی فراخ داشتم
به مزاح به او می گفتم که انبان من بی پایان است، بیا!...

بادیه را پیمودم
انبان های نان را به پایان بردم
و انبان روزها را پرداختم
و چه پرورانیدم
مگر هیولایی که هم اینک بر درگاه خفته است.


***
Я знову відправлюся в подорож
Я зав'яжу взуття,
Я відпущу нігті і волосся -
Хай ростуть вільно і нестримно,
Як наступає цей ранок,
Що відділяє мене від майбутньої смерті.

Я прямуватиму назустріч своїй прекрасній смерті
Ніби зачарований паломник,
Загублений серед інших облич,
Ніби птах, що всю ніч проспівав на останньому дереві в світі,
І разом з останньою зіркою
Падає на світанку
В кошик з яблуками.


دوباره مرد سفر خواهم شد
گره کفش ها را خواهم بست
خواهم گذاشت ناخن ها بروید به آوارگی
و موی زنخدانم انبوه شود
چون انبوهی این بامدادها
که در میان من و مرگی زیبا قرار گرفته است.

به مرگ زیبای خویش نزدیک خواهم شد؛
چون زایری غریب،
در میان صورت ها خواهم گردید
چون پرنده ای که روی چندمین درخت جهان غروب می کند
هنگامی که آخرین ستاره
در یک سبد سیب می افتد
آنجا در یک بامداد.

середа, 4 грудня 2019 р.

Гафіз Ширазі



Гафіз Ширазі (Мохаммед Шамседдін або Шамс ад-дін Мухаммад, 1325 – 1390)

Нарешті двері таверни відчинені!
Я так чекав, що притиснувся до них обличчям.
Тепер вино потече навколо, а п’яні заревуть навкруги.
Він, той ще чекає на мене всередині - весь пияцтво, гордість і зарозумілість,
А всі ми, що ззовні – у відчаї, слабкості і сповнені потреби.
Це секрет, який я ніколи не розповідав незнайомцю і ніколи не буду цього робити.
Я скажу лише другові, бо він вміє берегти інтимні таємниці.
Опис його хвилястих локонів не може бути коротким, бо це довга історія,
Це тягар серця Мажнуна та вигнутої коси Лейли,
Це обличчя Махмуда і стопа Аяза.
Як яструб, я закрив очі на весь світ,
Відколи я відкрив їх твоєму прекрасному обличчю.
Хто б не ввійшов до Кааби вашої вулиці,
Він стоятиме у молитві перед циблою вашої брови.
О люди зібрання, про агонію серця бідного Гафіза
запитайте свічку, яка горить і тане…


المنة لله که در میکده باز است
زان رو که مرا بر در او روی نیاز است
خم ها همه در جوش و خروشند ز مستی
وان می که در آن جاست حقیقت نه مجاز است
از وی همه مستی و غرور است و تکبر
وز ما همه بیچارگی و عجز و نیاز است
رازی که بر غیر نگفتیم و نگوییم
با دوست بگوییم که او محرم راز است
شرح شکن زلف خم اندر خم جانان
کوته نتوان کرد که این قصه دراز است
بار دل مجنون و خم طره لیلی
رخساره محمود و کف پای ایاز است
بردوخته ام دیده چو باز از همه عالم
تا دیده من بر رخ زیبای تو باز است
در کعبه کوی تو هر آن کس که بیاید
از قبله ابروی تو در عین نماز است
ای مجلسیان سوز دل حافظ مسکین
از شمع بپرسید که در سوز و گداز است

 



Повідом коли прийдеш - я з мертвих повстану для тебе.
Я пташиною з неба до тебе злечу, я зросту мов травина.
Наша дружба настільки сильна, що за покликом першим
Я повернуся з раю для тебе, покинувши вічність.
Хай Господь поверне мене з марева дивних світів,
Хай роздмухає пилом уздовж позабутої стежки –
Якщо ти крокуватимеш стежкою тою до мене,
Я повстану з могили і пилом встелюся під ноги.
Завітай, милий друже, я буду чекати на тебе,
Щоб тебе обійняти, свою я могилу покину,
І хоч я і старий, цілу ніч проведемо в обіймах -
Щоб на ранок відчути себе молодим і бадьорим.
Дай побачити миле обличчя в мить останнього подиху -
Прошу я, ще живий, тут і зараз...



مژده وصل تو کو کز سر جان برخیزم
طایر قدسم و از دام جهان برخیزم
به ولای تو که گر بنده خویشم خوانی
از سر خواجگی کون و مکان برخیزم
یا رب از ابر هدایت برسان بارانی
پیشتر زان که چو گردی ز میان برخیزم
بر سر تربت من با می و مطرب بنشین
تا به بویت ز لحد رقص کنان برخیزم
خیز و بالا بنما ای بت شیرین حرکات
کز سر جان و جهان دست فشان برخیزم
گر چه پیرم تو شبی تنگ در آغوشم کش
تا سحرگه ز کنار تو جوان برخیزم
روز مرگم نفسی مهلت دیدار بده
تا چو حافظ ز سر جان و جهان برخیزم