Рахман Шах Сайєль: Кабул і Пешавар

 

афганський поет Рахман Шах Сайєль, пуштунський громадський діяч та захисник прав пуштунських громад, швець за професією, більшу частину життя працював у власній майстерні на базарі містечка Даргаї в прикордонній пакистанський провінції Хайбер-Пахтунхва. Вірші, за власними словами, він багато років складав, щоб відпочити після виснажливої праці. Тепер поет працює в літературному журналі в пуштунському дослідницькому центрі університету Бача-Хан в місті Чарсадда.

 

Кабул і Пешавар – найближчі друзі

 

Кабул і Пешавар - двоє друзів,

Близькі, як очі на обличчі коханої.

 

Краса місцевих жінок перевертає душу,

Вони вбивають мене пристрастю, але живлять молодістю.

 

Пуштуни - це криваві знаки на сторінках таємної книги,

Аромат пригод, що втрачає у мандрах своє джерело.

 

Поступ людства не має значення,

Якщо будинки пуштунів зруйновані.

 

Чорні, злі, хижі очі навколо,

Багато вбивць оточило мене.

 

Небесні зірки хочуть бути схожими

На яскраві вбрання пуштунських дівчат.

 

Але милі пуштунські дівчата плачуть,

І сльози зірками спалахують на їхніх віях.

 

Горе і сльози наповнюють пустелю розлуки,

А завтрашня зустріч наповнить серця радістю.

 

Наші мрії про щасливе життя

Майорять світлинами квіткових пелюсток.

 

І хай нарциси ще не розкрилися,

Метелики вже цілують вуста бутонів.

 

Сумна пісня кігтями скребе душу,

Ятраючи серце полоненої мрії.

 

Кожен крок обпікає коханням,

Чи пекельним вогнем туги, чи то полум'ям розлуки.

 

Кожен полудень ти розплітаєш в пустелі своє волосся,

Щоб дати прихисток тіні стражденним від спраги.

 

 

پېښور او کابل دواړه دوه ياران دي

 

پېښور او کابل دواړه دوه ياران دي

لکه دوې سترګې په يو مخ د جانان دي

 

ما چې ووژني ځواني او ژوندون راکړي

که د دغه که د هغه ښار خوبان دي

 

پښتانه په خپلو ټکو کې معنا دي

خوشبويۍ دي په ولاړه کې روان دي

 

د دنيا د ابادۍ دعوې دروغ دي

چې تر څو د پښتنو کورونه وران دي

 

زرکې زرکې تورې تورې بلا سترګې

چارچاپېره رانه څومره قاتلان دي

 

ګوټ پېرونه د مکېشو لوپټې کړئ

تماشې ته ولاړ ستوري د اسمان دي

 

په بڼو يې اوښکې ستوري ستوري کيږي

ژړېدلي ښاپيري د روهستان دي

 

د بېلتون په غولي وير دى او ژړا ده

سبا بيا لوبې د زړونو په دامان دي

 

پېغامونه د خالونو د خوبونو

تصويرونه د ګلونو د باران دي

 

لا پرې نه دي نرګسى غوټۍ ګل شوي

لولکۍ يې بڼېدلې په ګرېوان دي

 

د غمجنې نغمې خوږ زړه د کتو دى

چې خوبان يې د خوبونو بنديوان دي

 

محبت نه دی قدم په قدم اور دى

څه لمبې د انتظار څه د هجران دي

 

ستا د زلفو د سايې په ارمان پايي

د سايل د ژوند غرمې په بيابان دي

 

Байка. Про яблука

 

«…як би тобі не подобалася моя конячка, але далі ми на ній не поїдемо», - Азіз звернув з дороги і зупинив свою Мазду на імпровізованій парковці біля кав’ярні в сотні метрів від прикордонного КПП, - «пішли каву пити, поки за тобою з того боку приїдуть».

Троє турецьких прикордонників неквапливо пили каву під металевим навісом, поки двоє їхніх колег з показною байдужістю спостерігали за жвавим потоком людей, тварин, машин, мопедів та візків через цей, занедбаний у глушині КПП. При цьому з іранської сторони чомусь ніхто нічого не контролював, тільки два якісь молодики в темному однострої стояли неподалік, дивлячись в бік кордону.

«Щось тут якісь занадто жвавий трафік, як на такий заслабкий контроль, нє?» - «та ну, зазвичай тут ходять лише мешканці навколишніх сіл, тож контролювати, за великим рахунком, нема кого, - всі один одного знають, звикли. Але ж зараз там», - Азіз хитнув головою в інший бік кордону, - «тривають заворушення, тож бачиш, яке нечуване пожвавлення».

Ми увійшли в тісне приміщення кав’ярні, ретельно перероблене з вантажних контейнерів, щільно заставлене різноманітним крамом: «Вітаємо, Вазгене! Хай тобі бог допомагає! Як справи, як йде бізнес?», - «Вітаю, хлопці. Нема на шо скаржитися, хай бог милує. Радий вас бачити, заходьте, чекав на вас. Ось, навіть тістечка вітальні приготував – солодкі, як поцілунок, скоштуй!», - «хай тебе бог береже, Вазгене, добра ти людина, але скажи мені, чому на них написано «вітаємо ювіляра»?», - «слухай, ну не будь таким прискіпливим, просто не їж ті літери, що тобі не подобаються!».

Азіз примурижив очі, сьорбаючи каву і дивлячись на дорогу, де в зимовій куряві йшли люди, їхали машини і брички: «мені тутешня кава більше подобається за нашу домашню. Але не переказуй цього моїм братам, бо вони мене живцем зжеруть, позаяк вони дуже пишаються саудівськими кавовими традиціями».

Вантажівка, до краю заповнена килимами, зупинилася біля прикордонника. Водій простягнув прикордонникові якісь папери. Той довго роздивлявся, потім повернувся до колеги, що сидів на узбіччі. Той відкинув недопалка: «що там?» - «каже - яблука везе» - «смачні?» - «красиві» - «яблука – це добре». Прикордонник повернув папери, махнув рукою, вантажівка з килимами здригнулася і попрямувала на захід.

Я повернувся до Азіза, той лише похитав головою: «навіть не запитуй, це складні місцеві стосунки, нам цього не збагнути».

До кордону під’їхав автобус, з якого вивантажилося з два десятки осіб з рюкзаками і лахмітними торбами. Вони по-дружньому попрощалися з водієм і попрямували на турецький бік кордону. Водій викинув недопалок, подивився їм у слід, заскочив в автобус, хвацько розвернув його на вузькій дорозі і зник за поворотом.

Прикордонники вдвох стали перед юрбою і красномовно перекинули свої автомати на груди, демонструючи войовничість і серйозність намірів. Втім, це нікого чомусь не налякало: люди оточили прикордонників, почали тицяти їм в обличчя якісь папери, голосно щось доводити і динамічно жестикулювати.

«Афганські біженці», - пояснив Азіз, - «скоріш за все, з іранських таборів. Тепер, коли ситуація в країні стає нестабільною, вони вирішили шукати кращої долі десь в Європі». Попри натиск прикордонники не знітилися, загнали всіх біженців під навіс на іншому узбіччі, роздали якісь бланки і примусили їх заповнювати.

Тим часом до кордону стрімко наближався мотоцикліст. Він хвацьке промайнув кордон і зупинився біля офіцера: «дуже прошу, скажи чесно, тут повз тебе яблука не провозили? В мене з саду три тони яблук вкрали. І якби ж щось гарне було, а то геть непотріб, я його запланував перечавити на сік, зсипав під стіною, але, бач, знайшовся якісь злодій, негідник, що не погребував. Думаю, не наш… вибач, не хотів образити… так шо, провозили яблука, скажи». Прикордонник мляво похитав головою: «ні, вибач, сьогодні ще яблук не було. Шукай десь в іншому місці».

Мотоцикліст в розпачі розвернувся і зник у звивах дороги.

Тепер кордон перетинала кавалькада бусів, автівок та автобусів, заповнених різноманітним хатнім приладдям та людьми. Прикордонник перекинувся парою слів з водієм першої машини, махнув рукою і колонна попрямувала далі. «Що це за балаган?», - «це Лорі-кочівники, давній народ, що мігрує цими шляхами кілька тисяч років. Колись тут не було жодних держав чи кордонів, а Лорі вже мандрували тутешніми стежками на своїх віслюках. Хто їх зупинить?».

«Я чого не розумію - чому б біженцям не приєднатися до кочівників, принаймні для перетину кордону?», - «Гарне запитання, але дурне, вибач друже. По-перше, Лорі не дуже схвально приймають до себе чужинців, хоча і трапляється. А по-друге, немає сенсу: хоча кочівники вічно в дорозі, вони насправді нікуди не йдуть, на відміну від біженців, у яких є мета. Розумієш, про що я?».

Дорожня курява повільно розчинялася в холодному зимовому повітрі…

Віршована війна: Поезії талібів, 2020

 

 

Окабі Джанан

 

Господь послав нам милість, дарувавши білий меч,

Той вищий за всіх, хто з білим мечем.

 

Битви при Бадрі та Ухуді зміцнили бойовий характер володаря меча,

Білий меч навернув Умму в іслам.

 

Станьте мусульманином і будьте відповідальними та готовими до боротьби,

Проповідування - це наш обов’язок і традиція, дарована білим мечем

 

Всі наші рани і удари обчислені в чертогах Пророка,

Молитва володаря білого меча також є великою чеснотою.

 

Набі аль-Саїф і Малахім - титули святого пророка,

Аллах послав його з білим мечем.

 

Попутниками його були також завойовники та леви релігії,

Що були навчений володінню білим мечем

 

Існує прекрасний і законний спосіб застосування шаріату -

Ми повинні встановити Халіфат за допомогою білого меча.

 

І коли я називаю Расула Окабі Джанан,

Я описую його характер, як володаря білого меча.

 

 

عُقابي جانان

 

رب رالېږلی دی رحمت د سپينې تورې سره

شان يې له هر چا دی اوچت د سپينې تورې سره

 

بدر، احد يې د اخلاقو او سيرت برخه ده

مسلمان کړی يې امت د سپينې تورې سره

 

يا مسلمان شئ يا ذميان او يا قتال ته تيار

تبليغ دی فرَض او سنت د سپينې تورې سره

 

تورو، نيزو اعداد يې کړی په نبوي مسجد کې

مونځ هم لري ډېر فضيلت د سپينې تورې سره

 

نبِيُّ السَّيف او مَلاحِم د پاک رسول القاب دي

اللهﷻ يې کړی دی بِعثت د سپينې تورې سره

 

اصحابان هم واړه غازيان وو او د دين زمريان وو

شوی يې ښکلی تربيت د سپينې تورې سره

 

د شريعت د نفاذ ښکلي او شرعي لاره ده

بايد قائم کړو خلافت د سپينې تورې سره

 

زه ” عُقابي جانان ” چې کله د رسول صفت کړم

بيانوم به يې سيرت د سپينې تورې سره

 

 

 

 

Масрур Дармал «Не займай мій непоказний будинок»

 

Білі мечі були зігнулися кільцями -

Тож, тримайтеся чиїсь жили!

Ми здобудемо свободу червоною кров’ю,

Вічний мир народжується війною.

Чорні піски лежали в пилу, здійнятому птахами,

Тепер це не нагадує звуки миру і любові!

Я завжди бачу на землі відблиск цього потворного світу,

А що віддзеркалюється у ваших очах?

Мученик, що постав сьогодні в крові, вчора був таким самим,

Сьогодні я запам'ятаю його як могутній чинар.

Моє кохання квітне в моєму серці,

Муджахід серед дерев, як колосся пшениці,

Яке прагне побачити зголоднілий.

Ніби повітряний змій влітає в полум’я

Є той, хто приходить в Афганістан з наміром вторгнення.

Чому цьому світові бракує гармонії?

Таліб Джан, я втомився від сільських "ліків"!

Не руйнуй мій непоказний будинок.

 

 

مسرور درمل

 

سپينې تورې یې کږې شولې له زنګه

چې د چا له رګو ووتلې ننګه!

آزادۍ مونږه په سرو وينو ګټلې

سپينه سوله زېږېدلې ده له جنګه

تورې څڼې دې سپېرو خاورو کې کېښوې

اوس دې نه راځي د مینې غږ ملنګه!

چې همېش پرې دا بدرنګه نړۍ وينم

ستا ديدن به په دې سترګو کوم څنګه؟

اخ شهيده چې ولاړ ورته پرون وې

نن را ياد شوې د هغه چنار له څنګه

په زړګي کې مې دِ تا مينه را شنه ده

مجـ‌اهد په ونه دنګه غنمـــــرنګه!

چې ديدن ته د محبوب پکې رسېږې

په هغو لمبو پرواز وکړه پتنګه!

چې افغان ته د یرغل په نيت را درومي

دا نړۍ ولې جوړ سر وهي له سنگه؟

د «درمل» د کلي ستړی طالب جانه!

دا کږه وږه پګړۍ دې مه شه ړنګه

 

 

 

 

Анас Хаккані «Голод на чоловіків»

 

Її чоловік не є ні паном, ні пані,

Бо в них голод на чоловіків.

Хто хоче боротися з природою,

Той нерозумно впаде,

Бо богохульство є блюзнірством.

Коли віє західний вітер,

Здається, що світ знає все краще.

Любий мій Афганістан ще молодий, сер,

Тому не звинувачуйте нас у легкій покірності Заходу.

Бо кожен, хто приймає західні звички, обманюється,

Слава богу, ми – мусульмани,

І афганські традиції - ще більш священні.

 

 

انس حقاني

 

نر یې نه ښاغلی، نه اغلی دی

دوی کې د سړیو قحط راغلی دی

غواړي له فطرت سره جګړه وکړي

دا څومره احمق څومره لویدلی دی

څومره بر ملا د دین توهین کوي

څوک چې د لویدیځ بادو وهلی دی

پوه دې شي نړۍ په دې خبره ښه

ګران افغانستان ځوان دی، ښاغلی دی

مه تپئ په مونږه د غرب سپک فطرت

هرچا چې منلی غولیدلی دی

شکر ای انسه مسلمان یو مونږ

دود د افغانیت مو لا سپیڅلی دی

 

 

 

 

Масрур Дармал «Листя»

 

Листя – це листя, вони як рани,

Крізь них я бачу, як моя мила квітка лежить у пилу,

Її життя я не викуплю всією чистою кров’ю мучеників.

Скільки коштує викуп за цю наречену?

Її мати не відчує весільної радості в своєму серці.

Мученик - цей мій брат-мученик.

Нехай свобода полюбить і тебе.

Вуличні музики сьогодні на диво делікатні,

Бо в смерті нема вікової несправедливості.

Ця країна – заповіт вчителя мулли Омара,

Нехай наше намисто буде з квітів,

А всі ліки - це троянда або шафран.

 

 

مسرور درمل

 

پاڼې پاڼې دی، زخمي پرهر پرهر دی

په سپېرو خاورو کې پروت مې ګل دلبر دی

چې د يار له پاکو وينو پوره نه شو

کبرجنې سولې څومره دې ولور دی؟

بوره مور دې خوښۍ نه لري په زړه کې

شهيد شوی دې شهيده برادر دی

آزادۍ د تا به هم زړه پرې خوږیږي

درنه ځار نن داسې ګل نازک بشر دی

عمري عدل به بيا پرې حاکميږي

دا هېواد مې د ملنګ ملا عـ‌مـ‌ر دی

ستا د غاړې هار جوړيږي له ګلونو

ټولوم درمل، ګلاب دی که صدبر دی

 

 

 

 

Хафіз Мохаммад Касім Загіб «Шлях»

 

Це спосіб зрозуміти і спілкуватися з нашим ворогом,

Це наш шлях меча і наш спосіб вистояти в боротьбі.

 

Ми йдемо шляхом миру та війни,

Це шлях великого провідника і великого імама цієї умми.

 

Цього разу мулли переконали талібів

Не приймати рабства і не йти шляхом рабства.

 

Робить все чесно і ясно,

Не йдіть невідомим шляхом двозначності.

 

Бо наш народ втомився від республіканської демократії,

Афганці хочуть чистої ісламської системи.

 

Ми зробили все, що в наших силах, щоб захистити свою батьківщину,

Ми побудували мости і дороги.

 

Кожного разу, коли ми повертаємо стомленого в молитві лоба до цього білого сонця,

В сутінках зникають всі інші, залишені Богом.

 

 

حافظ محمد قاسم زهیب

 

دا مو ده غلیمه د تفهیم او د افهام لاره

بله مو د توري د ټوپک او د قیام لاره

 

مونږه هم د صلحي هم د جنګ پر دواړو لارو ځو

دا د دې امت د ستر لارښود او ستر امام لاره

 

دا ځل ملنګانو طالبانو را ګیر کړی یې

نه مني فطرت یې غلامي او د غلام لاره

 

ښه یې کړه روښانه او خبره تکه سپینه کړه

نه منو په هیڅ صورت مجهوله د ابهام لاره

 

ستړی دی ولس له جمهوري ډيموکراسي نظام

غواړي افغانان د اسلامي سوچه نظام لاره

 

موږ د دین وطن دفاع کي هرڅه په ځان وړي دي

پل مو کړه په نره د څرخي پله او باګرام لاره

 

هر وخت به زهیبه دغه سپین لمر ته دعا کوو

نور یې ورکه کړې ان شاءالله له تور ماښام لاره

 

 

 

 

Сабержан «Зруйновані стіни»

 

Стіни сповнені сліз,

Квіти сповнені гіркоти, скорбота руйнує красу.

 

Життя в темряві чатує на когось,

Місяць чекає у небі, поки світло зможе збудувати стіну.

 

Коли зірки відриваються від Місяця,

Вони руйнують чимало стін віри.

 

У селі немає вихідних,

Якщо стражі осліпнуть – межі буде зруйновано.

 

Щастя перекочувало з наших сердець на інший бік,

Стіни нашого задоволення зруйнувалися під ворожою навалою.

 

Але терпіння! Благодать Господня зберігає зруйновані стіни миру в серцях тих, хто має надію.

Земля вагітна на велику благодать Господню.

 

 

ړنګ ديوالونه صابرجان

 

را تاو له زندګۍ دي د ژړا ړنګ ديوالونه

ګلونه مرور دي د ښکلا ړنګ ديـــــوالونه

 

تيارو کي زندګي ده د يو چا په تمه تمه

سپوږمۍ اسمان کي نشته د رڼا ړنګ ديوالونه

 

د ستورو له محفله چي سپوږمۍ ده کډه کړې

جفا شوه څومره ډيره د وفا ړنګ ديوالونه

 

د کلي هاغه مست مازديګری کلي کي نشته

چنار ګودر  زخمي دى د کلا ړنګ ديوالونه

 

خوښيو مو له زړونو هجرت کړى بلي خواته

د هجر په بمبار کي د خندا ړنګ ديوالونه

 

صابره! اميدوار اوسه د رب و لوى کرم ته

عقبى په زړه کي ساته د دنيا ړنګ ديوالونه محصل

 

را تاو له زندګۍ دي د ژړا ړنګ ديوالونه

ګلونه مرور دي د ښکلا ړنګ ديـــــوالونه

 

تيارو کي زندګي ده د يو چا په تمه تمه

سپوږمۍ اسمان کي نشته د رڼا ړنګ ديوالونه

 

د ستورو له محفله چي سپوږمۍ ده کډه کړې

جفا شوه څومره ډيره د وفا ړنګ ديوالونه

 

د کلي هاغه مست مازديګری کلي کي نشته

چنار ګودر  زخمي دى د کلا ړنګ ديوالونه

 

خوښيو مو له زړونو هجرت کړى بلي خواته

د هجر په بمبار کي د خندا ړنګ ديوالونه

 

صابره! اميدوار اوسه د رب و لوى کرم ته

عقبى په زړه کي ساته د دنيا ړنګ ديوالونه

 

 

Дарвеш Дюррані про делегування насильства

Професор Обайдулла Дарвеш Дуррані є одним з найвідоміших сучасних поетів пушту, який у літературному світі відомий як Дарвеш Дуррані. Його родина походить з південноафганської провінції Кандагар, зараз він мешкає в Кветті, Пакистан, де викладає англійську літературу. Він опублікував вісім поетичних збірок, більшість з яких отримала літературні нагороди.
Вірш «Воїни моєї священної землі» був написаний Дуррані 6 грудня 2001, за кілька тижнів після вступу сил західної коаліції в Афганістан у відповідь на події 11 вересня. Формально, поетичне послання Дюррані полягає у заклику припинити насильство, визнавши, що війна є наслідком зовнішньої маніпуляції, за допомогою якої фізично недосяжні вороги розпалюють заворушення і наповнюють країну смертоносною зброєю.
При цьому, Дюррані застосовує традиційний прийом, характерний для всіх людських спільнот – персоналізацію зброї (див., наприклад, «This is my rifle. There are many like it, but this one is mine. My rifle is my best friend. It is my life. I must master it, as I must master my life. Without me my rifle is useless. Without my rifle, I am useless...»). Технічно, персоналізація зброї дозволяє делегувати насильство відокремленому від особи предмету, і таким чином зняти з себе частину відповідальності за насильство.
Втім, у Дюррані ситуація інвертована: зброя, ці неживі предмети (будучи агентами ворожої злої волі) крадуть людські дії, привласнюють частини тіла людей, фактично примушуючи людей використовувати себе, сіяти хаос, вбивати та калічити своїх братів, перекладаючи на них відповідальність за наслідки. В традиційному суспільстві це виглядає як потужне послання.

***
О воїне моєї священної землі,
Зброя, що її ти несеш на своєму плечі
Не має ані очей, ані ніг.
Вона вкрала твої очі, щоб слідкувати за моїми рухами,
Вони вкрала твої ноги, щоб відстежити мене,
Щоб пробити діру в моїх грудях,
Щоб почути мій передсмертний крик твоїми вухами.

О воїне моєї священної землі
Ця рушниця, що лежить на твоєму плучі,
Це просто каліка, глухий і сліпий?
Що розтратив свої очі, вуха і ноги,
Та забрав твої органи на їхнє місце?

Ти можеш не знати багато про свою зброю -
Але я знаю, що наш спільний ворог
Будує свої плани в далекій землі.
Він хоче, щоб ми вбивали один одного,
Розбивати один одному обличчя з жорстокою силою,
Поки він недосяжний для нашого гніву.
Він хоче змішати нашу кров з ґрунтом
Поки його кров спокійно тече в його жилах.
Він хоче, щоб ми щоночі мерзли на фронті,
Поки він гріється у затишного вогнища.
Саме так наш ворог будує свої плани:
Залишаючи своє тіло вдома, немов сорочку,
Він приходить на нашу землю у вигляді зброї.

О воїне моєї священної землі,
Коли це чорне вороже безмежжя
Приходить на нашу землю у вигляді зброї,
То це не одиниці ворогів, але несчислимі орди,
Що перевищують кількість мешканців цієї землі,
І кожна рушниця блукає й стріляє невпинно,
В них немає кісток, що могли б поламатися,
В них немає шкіри, яка може обпектися,
В них немає жил, які можуть розірватися,
В них немає крові, яка може пролитися,
Всі кінцівки ворога вдома, в безпеці,
Бо замість своїх він позичає наші кінцівки.
Одна рушниці женеться за мною твоїми ногами,
Інша слідкує за тобою моїми очима,
Третя лежить на плечі сусідського хлопця -
Так само, як ця спочиває на твоєму плечі.
Усі кінцівки ворога залишилися вдома,
він прийшов сюди тільки ротом.
Плече твоє, але рот тут -
беззубий рот, який говорить кулями.
Але коли куля пронизує людину
Жертва не дивиться на беззубий рот,
Людина бачить твоє плече і твою руку, яка її вбиває,
Людина вважає ворогом тебе, а не рушницю,
Людина буде мститися тобі засвою кров.

О воїне моєї священної землі,
Рушниця, яку ти носиш на плечі -
Скільки крові через неї пролилося на нашій землі?
Але ніхто і ніколи не закликав зброю до відповідальності.
Ти один винен в цій крові,
І помста чекає на того,
Хто взяв до своїх рук зброю,
Інший спрямує з беззубого рота кулю в його серце своїми руками.

О, ти, хто жадає влади,
Одного дня ця куля розіб’є і твоє серце,
Ти прямуєш до труни швидше, ніж до престолу -
Будь уважним і подумай ще раз
Перед тим, як ворог кине тебе в темну могилу.
Щоб врятувати себе від цієї сумної долі
Тобі варто знати, хто твій справжній ворог, який штовхає тебе до могили.
Я не ворог тобі, я твій брат, наш спільний ворог
Він лежить на наших плечах, мов каліка, глуха і сліпа.
Він чатує на мої кроки твоїми очима,
Він женеться вузькою стежиною твоїми ногами
Щоб пробити смертельну діру у моїх грудях,
Щоб почути мої передсмертні крики твоїми вухами.

Дарвеш Дюррані, 6 грудня 2001