пʼятниця, 8 липня 2022 р.

Daloul-daloul - колискова

...у віденському автобусі дорогою до лікарні несподівано почув відому колискову «Daloul-daloul», поширену в південно-західному Ірані та на півдня Іраку, яку молода мати тихенько наспівувала дитині в колясці:

 

хлопчику мій милий, сину мій любимий,

ворог наш безтямний блукає в пустелі.

хлопчику мій милий, мамин сину любий,

коли я зостарю, руки обважніють,

ти мені вполюєш здобич на вечерю.

розставання з сином – в житті найсумніше.

хлопчику мій милий, сину мій любимий,

і хоч мої руки зайняті гойданням,

якщо хтось розбудить тебе серед ночі,

я того прогнати поскоріше схочу…

 

دَلّلول دَلّلول یا وَلد یا إبني دَلول

عَدوک عَلیل و ساکن الچول

یا الوَلد یُمّا الوَلد یُمّا الوَلد یُمّا الوَلد

للکبر نریده المچیده

لیَشیل المحامل و طریده

فُرگة الوَلد فُرگه مچیده

یُمّا یا الولد یا غالي الثمان

یا الوَلد یُمّا الوَلد یسمّا الوَلد یُمّا الوَلد

نص اللیل حَد بالنوم فَزّه

یُمّا عَدّالي بِحضني

لیت اَلِزّه

 

неділя, 3 липня 2022 р.

Амджад Насер: Камінь

 

…цьому паркану навколо нашого садочку більше 300 років, що вже само по собі є переконливим свідченням наявності усталених патернів землекористування і соціальних комунікацій. За цей час його неодноразово лагодили і добудовували, через що тепер він є ще і яскравим індикатором еволюції соціокультурних практик і технологічного розвитку, бо містить в собі різні будівельні матеріали і способи мурування…

 


...і з цього приводу я згадав чудовий вірш сучасного йорданського поета Амджада Насера, одного с піонерів сучасної арабської поезії:

Камінь

я кажу цьому каменю: я і є ти. Камінь каже мені: ти не такий гнучкий. Я кажу: хіба моє серце не таке, як твоє? Він каже: ти бачиш мене тільки ззовні. Я кажу: це означає, що ти відчуваєш? Він каже: звісно, і я іноді плачу – але повертаюсь до тями, бо така вже моя є природа. Я кажу йому: ти маєш пам'ять? Він: чому б ні, мій життєпис існує, але він не завжди доступний к читанню. Запиши це: колись я був частиною гори, потім я став цеглиною. Потім я брав участь у будівництві мосту, а якось я став причалом у морі. Ось я тепер, як бачиш, є аркою в занедбаному будинку. Кажу каменю: тож ти не пропадеш? Він мені: ніколи. Ви, люди, приходите і йдете. Деякі з вас залишають дотик ніжної руки на моїй поверхні. Інші залишають дірку від кулі, але я знаю різницю між цим і тим…

حجر

أقول لهذا الحجر: أنا أنت. فيقول: لستَ مرناً الى هذا الحدّ. أقول: قلبي مثلك؟ فيقول: لم تعرفني إلا من الخارج. أقول: هل يعني أنك تحسُّ؟ فيقول: بالطبع، وأحياناً أذرفُ دمعةً، ولكني أعود وأتماسك، فهذه طبيعتي المجبولة. أقول له: ألك ذاكرة؟ فيقول: كيف لا، ولي سيرة أيضاً، بيد أنها ليست قابلة دائماً للقراءة. سجِّل عندك: كنت في مقلعٍ، ثم صرتُ مدماكاً، دخلتُ مرةً في تكوين جسرٍ، ومرةً تصديتُ لأمواج البحر عندما بلغت الزُّبى، وها أنا، الآن، كما ترى قنطرة في بيت مهجور. أقول له: لن تختفي إذن؟ فيقول: لن. أنتم الذين تأتون وتذهبون. بعضكم يتركُ طبعةَ يد طريِّة على أديمي، وآخرون يتركون طلقةً، وأعرفُ الفَرْقَ بين هذا وذاك.