Аббуд аль-Джабірі, Згасання

 Іракський поет і перекладач Аббуд аль-Джабірі, член Спілки письменників Іраку та Спілки арабських письменників, народився в Наджафі в 1963, є одним із засновників форуму іракської молодіжної літератури, видав п'ять поетичних збірок, з 1993 він живе і працює в Аммані, Йорданія.

 

Згасання

 

Уявіть собі

куди полетить ця голубка

коли крила її посивіють

коли її голос заглухне.

Чи звернеться вона до молодих горобців

сковзаючи в оману чужих дзеркал,

чи закрите вікно стане їй місцем для співу?

Як вона вибачиться перед мандрівником,

який забажає погладити її пір'я,

коли зграя розлітається?

Як вона буде шкутильгати подвір’ям

хитаючи траву?

Чи буде вона шукати доброго хлопчика,

що подрібнить для неї зернятка пшениці,

або напівзгасле полум'я,

щоб розпалити старі пристрасті?

Можливо, вона поділить свій смуток

з вікном з металевою ґраткою.

Можливо, вона стане професійною скорботницею

на похоронах птахів.

Уявіть собі

куди полетить ця голубка,

коли дерева подарують їй свою нижню гілку,

і коли сусіди збайдужіють до її минулого.

 

 

ول

 

تُرى أين

ستذهب هذه الحمامة....؟

حين يشيب ناحاها

ويشيخ منها الهديل

هل تلوذ بمرايا العصافير الفتية

لتسقط في الوهم

م

سن نافذة مالة مالة

يف ستعتذر

لسائح يفلح في تمشيط ريشها

حين يفرّ السرب

كيف لها

أن تتهادى في

الساحة او تتمادلى ي وب

ستفتش Ъд هل ولد صالح

يطحن لها حبة القمح

لتأكل

او عاشق قديم

يطارحها ماتقادم من وله

ربما

ستقاسم أرملة

حزنها

والقفص المعدني

وقد تمتهن النواح

في مآتم الطيور

ترى

اين تذهب هذه الحمامة ...?

حين يمنحها الشجر

عشاّ خفيضا

وجيران لايحفلون بتأريخها

 

Рахман Шах Сайєль: Кабул і Пешавар

 

афганський поет Рахман Шах Сайєль, пуштунський громадський діяч та захисник прав пуштунських громад, швець за професією, більшу частину життя працював у власній майстерні на базарі містечка Даргаї в прикордонній пакистанський провінції Хайбер-Пахтунхва. Вірші, за власними словами, він багато років складав, щоб відпочити після виснажливої праці. Тепер поет працює в літературному журналі в пуштунському дослідницькому центрі університету Бача-Хан в місті Чарсадда.

 

Кабул і Пешавар – найближчі друзі

 

Кабул і Пешавар - двоє друзів,

Близькі, як очі на обличчі коханої.

 

Краса місцевих жінок перевертає душу,

Вони вбивають мене пристрастю, але живлять молодістю.

 

Пуштуни - це криваві знаки на сторінках таємної книги,

Аромат пригод, що втрачає у мандрах своє джерело.

 

Поступ людства не має значення,

Якщо будинки пуштунів зруйновані.

 

Чорні, злі, хижі очі навколо,

Багато вбивць оточило мене.

 

Небесні зірки хочуть бути схожими

На яскраві вбрання пуштунських дівчат.

 

Але милі пуштунські дівчата плачуть,

І сльози зірками спалахують на їхніх віях.

 

Горе і сльози наповнюють пустелю розлуки,

А завтрашня зустріч наповнить серця радістю.

 

Наші мрії про щасливе життя

Майорять світлинами квіткових пелюсток.

 

І хай нарциси ще не розкрилися,

Метелики вже цілують вуста бутонів.

 

Сумна пісня кігтями скребе душу,

Ятраючи серце полоненої мрії.

 

Кожен крок обпікає коханням,

Чи пекельним вогнем туги, чи то полум'ям розлуки.

 

Кожен полудень ти розплітаєш в пустелі своє волосся,

Щоб дати прихисток тіні стражденним від спраги.

 

 

پېښور او کابل دواړه دوه ياران دي

 

پېښور او کابل دواړه دوه ياران دي

لکه دوې سترګې په يو مخ د جانان دي

 

ما چې ووژني ځواني او ژوندون راکړي

که د دغه که د هغه ښار خوبان دي

 

پښتانه په خپلو ټکو کې معنا دي

خوشبويۍ دي په ولاړه کې روان دي

 

د دنيا د ابادۍ دعوې دروغ دي

چې تر څو د پښتنو کورونه وران دي

 

زرکې زرکې تورې تورې بلا سترګې

چارچاپېره رانه څومره قاتلان دي

 

ګوټ پېرونه د مکېشو لوپټې کړئ

تماشې ته ولاړ ستوري د اسمان دي

 

په بڼو يې اوښکې ستوري ستوري کيږي

ژړېدلي ښاپيري د روهستان دي

 

د بېلتون په غولي وير دى او ژړا ده

سبا بيا لوبې د زړونو په دامان دي

 

پېغامونه د خالونو د خوبونو

تصويرونه د ګلونو د باران دي

 

لا پرې نه دي نرګسى غوټۍ ګل شوي

لولکۍ يې بڼېدلې په ګرېوان دي

 

د غمجنې نغمې خوږ زړه د کتو دى

چې خوبان يې د خوبونو بنديوان دي

 

محبت نه دی قدم په قدم اور دى

څه لمبې د انتظار څه د هجران دي

 

ستا د زلفو د سايې په ارمان پايي

د سايل د ژوند غرمې په بيابان دي